Третій концерт AMORPHIS у москві — як це було?! А було це так: чи то через достаток концертів у листопаді, чи то через те, що концерт аж третій, а можливо через заочну упередженість до нового вокаліста гурту, або через те, що з часів останнього концерту не було нових студійних робіт — у залі було від сили 350–400 осіб. І це при тому, що AMORPHIS безумовно належить до першого ешелону гуртів.
Про колектив написано дуже багато, існує понад десяток фан-сайтів у різних країнах. На всім відомому сайті Metal Archives, де міститься інформація про тисячі гуртів, що грають метал, до гурту вписано невеликий коментар «First band added in the database!»
Так чи інакше, охочих побачити AMORPHIS ще раз було зовсім небагато. Концерт розпочався з невеликим запізненням, на сцені з'явилися музиканти, місце за ударною установкою зайняв Ян Рехбергер, Еса Холопайнен і Томі Койвусаарі озброїлися своїми гітарами — у далекому 1990-му ці троє людей заснували дет-металічний проєкт і дали йому ім'я AMORPHIS; усе, що сталося далі, занадто відоме, щоб про це говорити детально. Скажемо лише для годиться, що після двох альбомів гроулінг Койвусаарі було змінено на чистий вокал (плюс іноді гроулінг) Коскінена, і почалися нескінченні експерименти з електронікою, різним звучанням, відходом до року від металу тощо. Басист Ніклас і клавішник Сантері Каліо завершують собою інструментальний склад гурту. Нарешті вокаліст — Томі Йоутсен. Чесно скажу, при його вигляді в мене були дві асоціації, які не покидали мене весь концерт — Jonathan "Hiv" Davis та Bob Marley. Томі Йоутсен — худий і невисокий із шикарними дредами, що сягають пояса.
Коли концерт розпочався, я був просто шокований — у залі було осіб 200, решта підтягнулися лише потім. Ось так, у напівпорожній залі почала лунати «Day Of Your Beliefs» з останнього альбому, і тут усіх чекала ще одна неприємна поразка — звук. У різних місцях залу він був діаметрально різним: десь були чутні бас і клавіші, ззаду, наприклад, було чути лише гітару та барабани, прямо біля самої сцени більш-менш був чутний вокал, а загалом це була якась какофонія — вокал було просто майже не чути протягом перших 30–40 хвилин.
Лунає композиція «Greed» з альбому 1999 року — отже, всі можуть почути гроулінг нового вокаліста. Справляється він із цим дуже й дуже непогано, от тільки одне «але»: за такого кошмарного звуку все враження псується.
Концерт продовжується, народ потихеньку підтягується, певна частина публіки розмірковує про те, що треба зробити зі звукоінженером, даючи волю своїй збоченій фантазії. Приємний сюрприз — лунає «In The Beginning» з другого альбому, потім «Against Widows» — пісні, без яких не обходиться, напевно, жоден концерт гурту вже багато років. Далі грали одну з моїх найулюбленіших пісень, яку було начисто зіпсовано звучанням клавіш, на які в цій композиції ой як багато покладається — це була «The Way» з «Tuonela» 1999 року.
«Far From The Sun» — титульна з останнього альбому — переходить у улюблену багатьма «Divinity». Що було далі, розповідати спокійно не можу, оскільки свою улюблену пісню AMORPHIS — «Goddess (Of The Sad Man)» — ваш покірний слуга очікував зовсім в іншому звучанні. Я банально не впізнав її — зі звуком як і раніше коїлося щось страшне. З доволі зіпсованим настроєм я продовжував слухати концерт далі. Лунає «On Rich And Poor» з 1996 року, потім «The Castaway» з другого альбому — зі звуком щось відбувається: раптом починають звучати гітари, і клавіші з'являються, і навіть програш звучить нормально, і гроулінг чути, але все ж таки саме що чути — назвати звук пристойним як і раніше неможливо. Тим не менше, з цього моменту аж до самого закінчення концерту тенденція покращення саунду зберігалася.
Наступну пісню я абсолютно не очікував почути — «Smithereens» з останнього альбому, яку я не бачив у жодному сет-лісті концертів гурту. Слідом за нею пішла друга й остання цього дня пісня з «Am Universum» — на відміну від «Goddess», це вже можна було слухати, у дещо потяжчілій версії порівняно з альбомом. Тим не менше, композиція пролунала доволі непогано. Народ вдосталь натанцювався під одну з найелектронніших композицій AMORPHIS.
Швидкісна «Drowned Maid» з «Tales From The Thousand Lakes» 1994 року викликала справжнє буйство в залі — цю композицію справді чекали. Звук нарешті відрегульовано — через годину! після початку концерту. Вінчає основну частину концерту «Summer's End» з «Tuonela» 1999 року.
Енкор був невеликий — гурт знову з'являється перед публікою. Ще один несподіваний сюрприз, я б навіть сказав мегаподарунок для всіх — «Sign From The North Side», композиція аж з першого альбому гурту «The Karelian Isthmus» 1992 року — розкішний повільний дет-метал. Далі — меланхолійна «My Kantele», звук практично ідеальний, чути все. Те, що буде далі, було цілком логічним — усі одразу зрозуміли, що це остання пісня, бо це був головний хіт AMORPHIS протягом усієї історії гурту — «Black Winter Day». Тут навіть коментувати безглуздо. Під дружний підспів усього залу та розмахування хаєрами закінчується цей концерт.
Що я можу сказати загалом. Жодних претензій до музикантів у мене немає. Що стосується вокаліста — чесно кажу, харизми Пасі в ньому немає, голос, я б сказав, теж гірший, але це мій особистий погляд, можливо я неправий. Про звук я вже все сказав… Думки людей розділилися, але загалом тих, хто був у захваті від концерту, була мінімальна кількість — комусь не сподобався пан Йоутсен, когось розлютив факт відсутності цивілізованого саунду. Особисто мені концерт скоріше не сподобався, на жаль.
**
Підготовка матеріалу — Alan
Особлива подяка за надану акредитацію.
**
Сет-ліст:
1. Day Of Your Beliefs 2. Greed 3. In The Beginning 4. Against Widows 5. The Way 6. Far From The Sun 7. Divinity 8. Goddess(Of The Sad Man) 9. On Rich And Poor 10. The Castaway 11. Smithereens 12. Alone 13. Drowned Maid 14. Summer's End
Encore: 15. Sign From The North Side 16. My Kantele 17. Black Winter Day