PARADISE LOST — чергові представники атмосферного року, що відвідали москву цього року. Це був третій приїзд цього відомого гурту до москви. Починавши як дез-метал гурт, PARADISE LOST невдовзі заграли дум — альбом «Gothic» 1992 року багато хто вважає мало не еталоном жанру, потім були «Shades Of The God», «Icon» та «Draconian Times». А далі почалися експерименти з електронікою, не надто вдалі на мій погляд, з настанням нового тисячоліття гурт знову змінив стиль, знову потяжчавши, але водночас разюче відрізняючись від своєї творчості першої половини 90-х. Безмінний вокаліст гурту Нік Холмс вважає, що PARADISE LOST фактично створили стиль gothic metal. Щоб не писати довгу аналітичну статтю, залишимо цю суто особисту думку однофамільця сищика з Бейкер-Стріт, оспіваного Конан-Дойлем, без коментарів.
Концерт відбувся в ДК Горбунова, багато хто мав сумніви, чи збере гурт горбушку, як з'ясувалося пізніше, вони були абсолютно марними. Але почнемо по порядку, PARADISE LOST розігрівали два гурти — DARK PRINCESS. Якщо сказати м'яко, виступ був провальним. На жаль, інших слів немає. Хто винен — перш за все, відповідальний за звук. Жіночий вокал солістки Ольги Романової, до речі, вельми посередній, не звучав, а тріщав, у вокаліста була більш людська ситуація, але бек-вокал явно ситуацію не рятував, те, що гітари являли собою какофонію, при тому що гурт грає дуже легко, теж не сприяло успіху гурту цього вечора. З музичного боку — непогано, але нічого нового, просто нуль у частині новаторства. Реакція залу була вкрай негативною, я одразу згадав, як зовсім недавно в цьому залі приймали ТЕАТР ТІНЕЙ, що розігрівали DIO. Тут було те саме, на адресу гурту лунали різні не найприємніші слова, до кінця виступу більша частина тих, хто спочатку зібрався в залі, покинула його, вважаючи за краще проводити час надворі. Власне кажучи, гурт це відчув, вокалістка й музиканти, і так досить стримано діяли на сцені, тихо та спокійно пішли (вокалістка навіть не попрощалася, видно, образилася, що ж, правда завжди колола очі), надавши місце наступному гурту — MELANCHOLY.
А ось вони виявилися до речі. Ні, звук не вирівняли, точніше інструментальна сторона стала кращою, але чоловічий вокал звучав із дуже великими шумовими накладками. Але по-перше, гурт більше знали, по-друге, вони значно цікавіше й колоритніше виглядали на сцені. Поєднання думу та ню-металу — ідея дивна, на перший погляд, але саме в такій якості існує гурт. Вокаліст-гітарист, басист, ударник, клавішниця, вокалістка та віолончелістка відіграли дуже непоганий сет, від якого в більшості присутніх залишилося вельми непогане враження, усе псував звук, який, як усі сподівалися, стане нормальним до часу виходу героїв торжества.
Марно сподівалися. З усіх концертів у ДКГ за останній час звук на PARADISE LOST був найгіршим. Для клубного залу цей звук був би на 6 із 5, але для ДКГ, можливості якого в плані саунду всім відомі, звук був у кращому разі на трійку. Протягом концерту то зникав сам Холмс, то зливалася ритм-секція, то не було чути соляків. Періодично звук раптом майже ідеально вирівнювали, але ідилія тривала недовго, і незабаром знову виникали проблеми.
За кілька днів до приїзду стало офіційно відомо, що музиканти приїдуть без соло-гітариста Грегора Макінтоша. Багато хто був засмучений, вважаючи, що музиканти виступатимуть учотирьох, саме в такому вигляді вони виступали в Києві за два тижні до цього, подібний склад означав би практичну відсутність пісень із ранніх альбомів. Однак на сцену вийшли п'ятеро: Аарон Едді, басист Стефен Едмондсон, вокаліст Нік Холмс (разом із Макінтошем вони є первісним складом гурту, попри постійні зміни стилістики музики, за всі ці роки в гурті змінювалися лише барабанщики), а також ударник гурту та гітарист (ім'я якого ніхто не знав), що замінював Грега. Перший трек — він же перший на останньому альбомі, однойменному назві гурту — «Don't Belong». Далі гурт чітко чергує пісні з останнього та передостаннього альбомів — «Paradise Lost» і «Symbol Of Lyfe». Вони написані в одному стилі, і можна зазначити, що більшість тих, хто прийшов цього дня до ДКГ (а в залі разом із балконами було близько 2000 осіб) знали саме ці альбоми, підспівуючи пісні практично від початку до кінця. Після п'ятої пісні («Red Shift») настала черга торжествувати шанувальникам старої творчості гурту. Наступні 4 пісні були з творчості гурту 1992–1995 рр. — нарешті можна було почути важкі гітарні рифи. «Hallowed Land» відкрила цю послідовність, усі впізнали її миттєво за вступом. Далі «Enchantment», так само як і попередня пісня — з альбому «Draconian Times» 1995 року. Клавішні партії були записані попередньо, так само як і жіночий вокал, звичайна практика для гурту. А потім Холмс оголосив, точніше почав називати пісню: «As I…» — «…Die» — відповіла йому добра половина залу, після чого була виконана ця композиція, яку багато хто вважає найкращим творінням PARADISE LOST. На жаль, практично рикаючого вокалу ми не почули, голос був більш хриплим і жорстким, ніж під час виконання інших пісень концерту, але це звісно ж не йде в порівняння з тим, що ми можемо чути на альбомі «Shades Of God» — третьому альбомі гурту, випущеному 1992 року. За роздумами про смерть слідує ще один хіт — «True Belief» — з ще одного класичного дум-альбому «Icon», який і завершує цю ретро-частину. Ще три пісні, одна з яких «One Second», і гурт іде зі сцени. Енкор був дуже коротким, гурт знову на сцені завершує концерт стандартним бісом цього туру. «The last Time», ще одна композиція з альбому 1995 року цього дня, нові пісні «Forever After» та «Over The Madness», у якій сесійник у буквальному сенсі слова загубив найцікавіший соляк Макінтоша. І остання пісня — бойовик «Say Just Words».
Сказати, що концерт був нетривалим — не сказати нічого, 70 хвилин — це дуже мало, гурт зіграв лише 16 пісень, а пісні в Холмса з товаришами не надто довгі. По суті, цей факт у поєднанні зі звуком — ось основні негативні моменти цього концерту.
А тепер про приємніше — Аарон Еді, от чесне слово, на нього було приємно дивитися, він отримував щире задоволення від виступу, не менше, а може навіть і більше ніж глядачі, від нього прямо виходила позитивна енергія, чого до речі не скажеш про Холмса, який був вельми спокійний і меланхолійний.
Публіка справді отримала те, що хотіла, багато хто співав усі пісні гурту від і до, водночас поведінка глядачів була цілком адекватною, тих, хто вилазив на сцену, було чимало, але охорона оперативно проводжала їх до виходу, концерт обійшовся без ексцесів.
Сет-ліст загалом більш ніж гарний, третина пісень зі старої творчості гурту, з альбомів «Host» і «Believe in Nothing», мало улюблених більшістю, композиції не звучали. Загалом, концерт заслуговує на тверду четвірку за п'ятибальною шкалою. Хочеться сподіватися, що під час наступних приїздів відомих гуртів не буде таких прикрих проблем зі звуком.
Особлива подяка SPIKA MERCHANDISING за надані акредитації.
Підготовка матеріалу — Alan
Сет-ліст:
1. Don't Belong 2. Erased 3. Grey 4. Mystify 5. Red Shift 6. Hallowed Land 7. Enchantment 8. As I Die 9. True Belief 10. No Celebration 11. For All You Leave Behind 12. One Second
Біс: 13. The last Time 14. Forever After 15. Over The Madness 16. Say Just Words