SIEGES EVEN, гурт, що грає прогресив-метал у росії. А це взагалі як? У росії ніколи нічого подібного не було. У прог-року завжди були свої титани — GENESIS, V.D.G.G., PINK FLOYD — а загалом це надзвичайно складна для сприйняття музика, з найскладнішою структурою, що вимагає максимуму віртуозності, руйнує будь-які уявлення про класичні традиції пісенного жанру — замість куплет-приспів-куплет… ми чуємо, скажімо, 9-частинний епік із чимось на кшталт спільної теми. Прог-метал по суті — утяжелений прог-рок: увібравши елементи хеві-металу, з'явився унікальний жанр, пізніше прогресив схрестився з пауером і з'явився прог-пауер. Отже, віртуозність — це раз, відсутність акомпануючих інструментів — це два: у прог-року всі учасники рівні, бас-гітарист не менш важливий, ніж соло, клавішні нерідко грають довгі соло-партії… Загалом, щоб зрозуміти, що таке прог-метал на мінімальному рівні, найкраще просто послухати альбоми 90-х років найвідомішого гурту в цьому жанрі DREAM THEATER.
Але продовжимо міркувати — що є аудиторія прогресив-року та металу? Це поціновувачі, це естети свого роду, їх небагато, водночас вони, як правило, не юнаки, можуть викласти пристойну суму за диск або концерт, і в свою чергу більшість прогресив-гуртів не люблять великі зали, а деякі й зовсім спілкуються з публікою виключно в камерних залах.
Отже, росія — де не побували ні DREAM THEATER, ні QUEENSRYCHE, ні VANDEN PLAS, PAIN OF SALVATION, AYREON чи FATES WARNING — перелік можна продовжувати до нескінченності — єдині, хто відвідував і не раз — це прог-пауер-гурт ROYAL HUNT, лідер якого уродженець СРСР, щоправда особисто я радше назвав би стиль гурту мелодик-пауер, прогресиву там з роками дедалі менше, а ось мелодизм як завжди на першому місці, були EDENBRIDGE, також більше до пауеру тяжіючі.
Іншими словами, звістка про те, що росію відвідує гурт, який грає прогресив-метал, і не просто грає його, а є одним із зачинателів жанру в Європі, двоє з учасників якого є по-перше братами, а по-друге — і це важливіше — учасниками двох знаменитих колективів: Олівер Хольцварт уже багато років грає на бас-гітарі під час концертів BLIND GUARDIAN, останніми роками Ханзі повністю сконцентрувався на вокалі, і студійний запис бас-гітарних партій також здійснює він, його брат Алекс є постійним ударником RHAPSODY (будемо об'єктивними, за всієї складності музики та гітарно-клавішних партій у цьому знаменитому епік-пауер-гурті, барабани там завжди виконували підтримуючу роль, і для мене було великим відкриттям, що насправді в цьому італійському гурті грає майстер найвищого рівня).
Гурт виник аж у 1985 році в Мюнхені і складався тоді з братів Хольцвартів, гітариста Маркуса Штефена та вокаліста Франца Херде. Сьогоднішній склад відрізняється хіба що вокалістом, але були й інші зміни. Гурт випустив у першому складі два альбоми — «Life Cycle» у 1988 та «Steps» у 1990, після чого змінився вокаліст і в 1991 з'явився «A Sense of Change». В музичному плані перший альбом безумовно має металічне звучання, другий характерний 7-частинним епіком Tangerine Windows Of Solace, загалом звучання більш прог-рокове, навіть з елементами психоделіки, те ж, ще більшою мірою, стосується наступного альбому гурту. У 1993 році Маркус Штефен залишає гурт, знову змінюється вокаліст, записуються два альбоми — у 1995 та 1997 — і невдовзі проєкт фактично розпадається, брати на той час уже поглинені роботою в BLIND GUARDIAN та RHAPSODY. Реюніон відбувся у 2003 році, показово, що повернувся Маркус Штефен, було прийнято рішення не використовувати в концертному репертуарі пісні з тих альбомів, у записі яких він не брав участі. Також з'явився черговий вокаліст — людина нова у світі прогресив-року, Арно Мензес. У 2003 році було дано лише один концерт — у Мюнхені, ще два концерти було дано у 2004, у 2005-му гурт записав черговий свій альбом з незвично довгою для самих себе назвою «The Art of Navigating by the Stars» (альбом був виданий російським лейблом СОЮЗ). Альбом відрізняється від усього, що було раніше — найбільш колоритним звучанням, красивими мелодіями, за жанром я б назвав його мелодичним ретропрогом. Тур на підтримку альбому був зовсім невеликий — два концерти у Греції, ще один концерт, третій за рахунком — відбувся у москві, за ним слідували два концерти у Нідерландах, по одному в Бельгії та Швейцарії і три у Німеччині. В Олівера та Алекса зараз багато роботи в основних проєктах. Те, що гурт зіграв у росії — це щасливий випадок, що випав нашому місту, бо невелика кількість людей відчула неймовірні враження. Чи часто після концерту ви відчуваєте ейфорію, при тому що концерт позбавлений геть елементів шоу, освітлення мінімальне, музиканти просто грають, але як грають. Загалом, детальніше про концерт нижче.
11 грудня 2005 року невелика кількість людей проходить внутрішнє подвір'я, що з'єднує Велику Садову вулицю з внутрішнім приміщенням клубу Б2, минаються 3 поверхи, і ось він, четвертий — бар, перед ним невеликий, майже мініатюрний танцпол, навколо якого кілька віп-місць, нарешті невелика сцена, на якій і судилося відбутися всьому.
Концерт розпочався вступним словом Володимира 'Impaler' Міловідова, головного редактора журналу IN ROCK, якому ми й завдячуємо цим концертом, відбувається розіграш кількох дисків, після чого власне виходять розігрівники, зрозуміло, це HIERONYMUS BOSCH, причина проста — гіднішої компанії в москві не знайти — так, це прогресив з іншого боку, а точніше прогресив-дез; спадкоємці італійців SADIST та американців ATHEIST, CYNIC, а також пізніх DEATH, які випустили перший альбом ще в далекому 95-му, возз'єдналися не так давно і вже встигли відзначитися на фестивалі в Туську, у 2006 році вони з'являться в Катовіце в Польщі на Металманії, в росії ж вони у вузьких андерграундних колах мають славу найтехнічнішого гурту країни. Безумовно, я нічого не маю проти того, щоб палкі прихильники гуртів НАТИСК та ХАРИЗМА вважали такими своїх кумирів, але є невблаганні факти, і всі вони на боці цього гурту, названого на честь ненормального генія XVI століття (пишу про них не вперше, але вони того заслуговують). Цього дня їхній виступ пройшов вкрай невдало — замість запланованих 7 пісень спочатку були зіграні дві, під час другої у гітариста гурту Володимира Лейвімана згорає комбік, під час заминки Андрій Іщенко рятує ситуацію, граючи так улюблене багатьма барабанне соло, але виправити ситуацію неможливо, гурт відіграє, точніше, намагається відіграти ще дві пісні, після чого басист-вокаліст гурту Всеволод Горбенко оголошує, що грати втрьох все ж таки малоцікаво і з технічних причин гурт змушений перервати на цьому свій виступ.
Знову на сцені з'являється Володимир 'Impaler', співчуває Босхам, водночас заявляє, що з обладнанням SIEGES EVEN все ідеально і гурт був вкрай здивований, що настільки благополучна ситуація (до цього гурт мав проблеми в аналогічній ситуації).
Минає деякий час, після чого звучить інтро з третього альбому гурту — найбільш відомого публіці, і починається концерт. Все, що сталося далі, описати словами неможливо: з одного боку все гранично просто — зліва від глядачів гітарист, справа дещо вглиб басист, за барабанною установкою, зрозуміло, ударник гурту, в центрі височезна постать вокаліста гурту з невеличким мікрофоном.
Що можуть зробити ці четверо людей, що вони можуть зробити лише своєю музикою — вони можуть зробити фантастику: по-перше, внести неповторну гармонію, доселе не чутну від жодного колективу, музиканти справді єдине ціле — кожен учасник — рівний елемент музичного процесу. Друге — звісно, віртуозне виконання: Алекс демонструє справжні дива гри на ударних, Маркус творить у свою чергу щось казкове на своїй гітарі, Олівер не відстає від колеги і на своїй п'ятиструнній бас-гітарі виконує шедеврально всі партії. Що стосується Арно — на мою думку, це ідеальний варіант для прог-рокового вокаліста: вокал високий, але не форсовано високий, як у пауер-вокалістів, а радше виразний, і водночас з розкішним потенціалом.
Надзвичайне задоволення давало просто спостерігати за ними — як вони виконують свою музику, і яке задоволення самі від цього отримують. Було кілька кумедних моментів — наприклад стейджедайвер — у Б2 це особливо смішно — Арно по-доброму засміявся — простота й щирість панували протягом усього концерту, інша людина просто під час виконання пісні простягнула диск і фломастер і всі учасники команди розписалися на ньому (я підкреслюю — не буклет, а сам диск!)
Загалом таку публіку я пам'ятаю лише на CANDLEMASS — жодного п'яного, жодного, хто прийшов себе показати, всі хто прийшли — прийшли слухати музику і насолоджуватися нею. Середній вік 28–30 років, спостерігалися й старші, аудиторія, яку ми описуємо як «юні шанувальники Арії», була відсутня геть!
Звук — про це окрема розмова: наприкінці концерту нам стало відомо, хто був звукоінженером, але про це пізніше, поки ж скажемо, що звук був таким, про який можна тільки мріяти.
Тепер трохи про ті композиції, які цього дня виконувалися. Отже, як уже було сказано, почалося все з інтро з третього альбому. Після чого «The Waking Hours», тобто все точно як на альбомі. І ось звучить перша довга композиція цього дня — і це «Styx» з останнього альбому. SIEGES EVEN — являють собою, мабуть, один із найунікальніших прикладів прогресив-гуртів: вони грають без клавіш і практично без клавішних семплів — тільки бас, огрядний Олівер, на пару з Арно постійно усміхаючись залу, гітара, власник якої Маркус, навпаки, був украй зосереджений — наче трохи боявся помилитися, ну і барабани, про які я вже казав — ударні, що були вище за будь-які похвали.
Слідом ще одна композиція з останнього альбому — і ще довша, публіка в захваті, але всі чекають пісень перших трьох альбомів, за винятком частини людей, які не знали про гурт, доки не з'явилася афіша, решта якраз любили і цінували творчість гурту передусім за творіння тих років. Ну що ж, публіка свого дочекується — «Epigram For The Last Straw» — знову з третього альбому гурту. Складається враження, що весь концерт буде в такому звучанні — але ні — на зміну легкій гітарній грі йдуть важкі рифи — звучить «Repression And Resistance» з найпершого альбому гурту «Life Cycle».
Далі, за винятком These Empty Places — знову ж таки з третього альбому, йдуть пісні з нового творіння. Виникає питання: а як же другий альбом? Відповідь приходить таким чином: виконується весь епік «Tangerine Windows Of Solace» — від першої до останньої, сьомої частини — це я вже просто описувати не можу, у мене немає слів, у залі розкрили рота й насолоджувалися, забувши про все — навіть про барну стійку з тонізуючими напоями. Неописуваний захват — ось що світилося в очах кожного присутнього без винятку. Вперше з початку концерту я подивився на годинник, коли відзвучала остання частина — аутро «Elegy», і зрозумів, що гурт відіграв майже годину сорок. Гурт іде зі сцени, але буквально через хвилину вони знову на сцені і грають ще одну пісню з нового альбому — та титульну пісню з першого — «Life Cycle» — очевидно для того, щоб розворушити тих, хто трохи підвтомився, і їм це вдалося — під одну з найжорсткіших композицій гурту публіка почала запалювати, причому всі — і ті, хто стояв у залі, і ті, хто сидів за столами.
Це кінець, зрозуміло… енергійний потужний фінал… це… не кінець — гурт грає ще одну пісню — «Prime», чергову з третього альбому гурту «A Sense of Change» і справді останню цього дня. Сет-ліст величезний — дві години — рідко гурти відіграють такі довгі концерти, адже це фізично дуже тяжко. Зважаючи на те, що гурт грає матеріал з чотирьох альбомів, зауважимо, що було зіграно дві композиції з першого, половина (якщо рахувати епік за сім окремих композицій, як воно, в загальному-то, і є) з другого, 5 з 8 із третього і 6 з 9 з останнього.
Щирість, простота, віртуозна майстерність, а головне — повноцінна віддача і насолода від власної музики з боку музикантів — ну й публіка не залишилася внакладі, одне прикро — мало людей було. А адже подія унікальна у своєму роді.
Що ж, тепер поціновувачам прогресиву залишається чекати на фестиваль In Prog, який традиційно проводиться навесні…
PS — звукоінженер цього дня був той самий, що колись працював з альбомом THERION «Theli», тож не дивно, що звук був на висоті.
**
Підготовка матеріалу — Alan
Особлива подяка Володимиру 'Impaler' Міловідову за надану акредитацію.
**
**Сет-ліст:**Prelude: Ode To SisyphusThe Waking HoursStyxThe WeightEpigram For The Last StrawRepression & ResistanceUnbreakableThese Empty PlacesTo The Ones Who Have FailedStigmataTangerine Windows Of Solace: - Alba - Epitome - Apotheosis - Seasons of Seclusion (The Prison) - An Essay of Relief (A Tangerine Dream) - Disintegration of Lasting Hope - Elegy (Window of Perception) -encore-The Lonely Views Of CondorsLife CyclePrime