Візит U.D.O. — завжди приємна подія, але водночас абсолютно передбачувана, після того як наприкінці 90-х Удо Діркшнайдер і Штефан Кауфманн реанімували цей доблесний проект, їхні концерти в росії стали постійними, сам Удо був у цій країні вже понад десять разів, потрібно рахувати ще й два приїзди у складі ACCEPT (1993 і 2005), загальна ж кількість концертів, даних колективом у цій країні, вже давно перевалила за півсотні, і якщо у 2006-му, наприклад, це був приїзд лише до санкт-петербурга й москви, то двома роками раніше гурт провів двочастинний тур по всій росії, включно з містами, де концерти гуртів подібного рівня — велика рідкість. У тому ж 2004 році з'явилася написана на мотив «Катюші» пісня «Поїзд по росії», якою вже багато-багато років команда Удо Діркшнайдера традиційно завершує всі російські концерти. Типова програма Удо — це близько 20 пісень, з яких залежно від концепції туру значну частку можуть займати композиції ACCEPT, причому незмінні в сет-лісті лише три головні хіти: "Princess Of The Dawn", "Metal Heart" і, звісно ж, "Balls To The Wall". Що стосується решти, у турі по "Mission №X" інших пісень ACCEPT, наприклад, взагалі не було, у наступному турі до перелічених додалася "Burning", а в останні роки репертуар ACCEPT знову щільно повернувся в сет-лісти: "Breaker", "Midnight Mover", "Fast As A Shark", "I'm a Rebel", "Winter Dreams" тощо.
U.D.O. — один із найактивніших хеві-металевих гуртів сучасності. За останні 15 років випущено 9 альбомів, після кожного релізу гурт активно гастролює, досить щільно об'їжджаючи Західну та Східну Європу. У США вони менш затребувані, відновлені ACCEPT з новим вокалістом там сьогодні викликають більший інтерес. Говорячи про U.D.O. — потрібно розуміти, що сам Діркшнайдер — її безумовний символ, але водночас решта музикантів у гурті також давно вже стали її невід'ємною частиною. Басист Фітті з гітаристом Ігорем уже нерозривно асоціюються з U.D.O. А вже про Кауфманна мова й зовсім не йде — він продюсер, менеджер колективу й автор практично всього матеріалу.
Найнезвичнішим для мене на початку концерту стало вбрання пана Діркшнайдера. Замість традиційної військової сорочки, шкіряного плаща й усього подібного, цього разу він вийшов банально в туровій футболці і без зайвої патетики розпочав концерт з титульної пісні останнього альбому — "Rev-Raptor", окрім неї з цієї платівки пролунала ще "Leatherhead", а також чергова чудова балада — "I Give As Good As I Get" — що запам'яталася вкрай мінімалістичним кліпом, у якому практично весь час показується лише голова Удо. З усіх інших альбомів гралося, що називається, по трохи, кілька років тому, коли я брав у колективу інтерв'ю, Діркшнайдер поскаржився, що не може грати пісні з усіх своїх альбомів, через те що грає речі ACCEPT, а сольних альбомів 11 штук, і потрібно обігравати нові програми. Що ж, сьогодні альбомів 13, а загальне число пісень лише сольного періоду перевалило за 160, разом з аксептівським матеріалом їх близько трьох сотень, не дивно, що складати сет-лісти в такій ситуації складнувато. Водночас є й сольні хіти, без яких концерти U.D.O. складно уявити, наприклад титульний бойовик "Thunderball" 2004 року. Перша частина туру навіювала певні побоювання, бо зникло аж надто багато найцікавіших пісень, але до російських концертів сет-ліст було приємно розширено, знову з'явилася геніальна "Independence Day" і після кількох років забуття приголомшлива "Heart of Gold". А ось "Holy" цього разу не грали, більше того, зникла навіть "Animal House", візитна картка раннього періоду творчості гурту. Втім, залишилися всі розспівувальні із залом композиції, до слова, без "Man and Machine", зрозуміло, не обійшлося, і зал у жодному разі не підвів. Пафосну й повільну "Vendetta" з позаминулого альбому народ так і не полюбив, але, мабуть, самим музикантам вона дуже подобається, без неї за останні 5 років не було жодного концерту. "Two Faced Woman" (1997) і Break The Rules (1989) стали великим сюрпризом, хоч і, за реакцією залу, не всі впізнали ці пісні.
Цікавим цього разу, вельми й вельми, виявився вибір пісень ACCEPT. Про незмінну трійцю говорити не потрібно, зрозуміло, зал проспівав "Princess of the Dawn", мелодію «До Елізи» Бетховена, вмонтовану в "Metal Heart", і проскандував "Balls to the Wall". Виконання "Screaming for a Love-Bite" — ось це справді несподіванка нинішніх концертів, та й баладу "Neon Knights" навряд чи можна було передбачити перед туром. У другій частині основного сету пролунала ще й "Up to the Limit" на додачу. Що стосується "I'm a Rebel" під час першого бісу — вона просто розірвала зал. Дивно, але музиканти практично не виглядали втомленими у фіналі концерту, а грали вони без малого дві години десять хвилин. 19 пісень і два соло — ударне й гітарне. Останнє — ще одна традиція, славна, позитивна й дуже весела. Ігор Джанола починає соло на сцені, але вже дуже скоро опиняється у віпах. Далі все залежить від власне конструкції цих віпів, у клубі Milk вони утворюють літеру П, тож гітарист там надовго затримався. Одна біда — що ж за бажання в усіх музикантів грати «Калинку-Малинку» з року в рік, зрозуміло, що під неї соло добре будується, але все ж таки треба якось урізноманітнити цю ситуацію, повторюся, це стосується не лише гітариста U.D.O., це повальна біда доброго десятка музикантів, що гастролюють у росії. Хоч би хто для пристойності вивчив хоча б куплетну частину тієї ж «Калинки».
На перший біс також було припасено пісню "The Bogeyman", що відкриває попередній диск "Dominator". А другий, власне, складався з "Balls To The Wall" та «Поїзда по росії». Варто відзначити досить великий прогрес серед публіки. 6 років тому впевнено проспівали лише перший куплет Катюші. Потім вивчили другий, цього ж разу вперше, о диво, проспівали всі три куплети знаменитої пісні на слова М. Ісаковського та музику М. Блантера.
За останні 6 років я бачив Удо з товаришами 6 разів, у тому числі на одному великому закордонному фестивалі, і жодної можливості він не дав причепитися хоч до чогось у його виступі. Навіть попри те, що вокальний бік виглядає часом не зовсім ідеально, він, як і раніше, зі своїм найвищим професіоналізмом і невід'ємною харизмою залишається живою легендою хеві-металу. Тож залишається хіба що привітати Удо Діркшнайдера з наступним шістдесятиріччям і побажати йому творчих успіхів, і, чесно кажучи, хотілося б сподіватися, що альбоми будуть трохи різноманітнішими, але, будьмо реалістами…
Сет-ліст:
- Rev-Raptor
- Thunderball
- Leatherhead
- Independence Day
- Screaming for a Love-Bite (Accept cover)
- Heart of Gold
- Vendetta
- Princess of the Dawn (Accept cover)
- I Give As Good As I Get
- Guitar Solo
- Neon Nights (Accept cover)
- Break the Rules
- Drum Solo
- Man and Machine
- Up to the Limit (Accept cover)
- Two Faced Woman
- Metal Heart (Accept cover)
Encore: 18. The Bogeyman 19. I'm a Rebel (Accept cover)
Encore 2: 20. Balls to the Wall (Accept cover) 21. Trainride in russia (Poezd Po Rossii)
Висловлюємо подяку Spika Concert Agency та особисто Вірі Дмитрієвій за надані акредитації