Після приголомшливого Words That Go Unspoken, Deeds That Go Undone 2005 року я просто не міг пропустити новий альбом цих чепурних британців. І поспішив замовити одразу лімітовану версію диска. Antichrist підоспів вчасно. Фірмовий стиль AKERCOCKE не сплутаєш із жодним іншим гуртом, несхожість та власний музичний шлях — ось їхнє кредо.
Музика варіюється від інтелігентних, мало не арт-рокових пасажів із прогресивними соло (Axiom), чистоголосих рулад і навіть медитативних шаманських вставок (Distant Fires Reflect the Eyes of Satan) до божевільних брутал/блек/дез-вакханалій із нелюдським скримінгом та таким самим нелюдським гроулінгом. Ну що тут казати? Тим, хто ще не познайомився з цим колективом, пояснювати щось про його музику марно, а тим, хто знайомий — уже нічого пояснювати не треба.
Альбом, безумовно, гарний і таїть у собі безліч сюрпризів та цікавинок, але все ж, на мій погляд, він дещо поступається своєму попередникові. Але найсмішніше те, що я не можу зрозуміти, в чому саме він програє. Найімовірніше, відповідь на це питання лежить десь у площині особистого сприйняття. Тому моя вам порада: послухайте й зробіть висновки самі.