Чи можемо ми назвати "Diamonds Unlocked" 12-ю студійною роботою Акселя? І так, і ні, безумовно, йому належить ідея диска, всі аранжування, гітарні партії, от тільки одна проблема — його музики на альбомі ми чуємо трохи більше ніж півтори хвилини, достатньо пафосне, і водночас абсолютно блякле й нецікаве інтро, все решта — кавер-версії улюблених колективів Акселя. Перше питання, що виникає — навіщо?! Будемо відповідати.
Трек номер 2 — композиція "Warrior" гурту RIOT з їхнього першого альбому "Rock City" 1977 року. З невеселого хард-року Аксель зробив непогану пауер-металеву композицію, і звісно вокаліста тогочасного RIOT не можна порівнювати з Джіоеллі, який просто в рази кращий.
Трек номер 3 — кавер на "Beautiful Day" — порівняно нестару річ знаменитих U2, об'єктивно кажучи, Аксель повністю змінив композицію, наскільки хороший подібний, хард-роковий варіант — судити складно — сам по собі він може й непоганий, але всі ідеї Боно явно вбито.
Stone — абсолютна вдача — блякла пісня Кріса Рі, пізніше переспівана Полом Роджерсом, тепер отримує третє народження — відмінно зроблений кавер, звучить набагато красивіше й виразніше за оригінал (сам Аксель, щоправда, підкреслював, що робив кавер саме на виконання пісні Роджерсом у складі THE LAW).
І ось, повний аут у поганому сенсі цього слова, Аксель робить із "Love Gun" KISS, хорошої балади не виходить, а енергетика зникла, пригадується, Доро Пеш теж перетворила "Breaking The Law" JUDAS PRIEST на баладу, однак балада там обривається на середині й ідея композиції хоч частково, але зберігається. Все відмінно лише за одного варіанту, якщо ви ніколи не чули оригінал.
Майкл Болтон колись грав рок. Аксель вирішив переграти "Fools Game" 1983 року, переграв. Вийшло дуже нудно.
Їдемо далі... Куди ж ви лізете, пане Акселю, переграти FREE і переспівати Пола Роджерса не в складі зіркового проєкту, а як блюзмена — саме по собі великий ризик, металева версія цієї пісні — з самого початку приречена справа, блюзова основа не повинна зникати... Мало не найневдаліший трек диска.
Що хорошого в гурті MONTROSE, окрім того, що там співав майбутній вокаліст VAN HALEN — сказати складно, кавер слухається з набагато більшим задоволенням, ніж оригінал, хоча начебто пісня дуже відома.
Найнебезпечніший момент (про FREE не говоримо, це найдурніший момент, не треба перестрибувати через свою голову) — кавер на знамениту "In the Air Tonight" Філа Коллінза — і ось як не дивно, але вийшло дуже гідно — може за рахунок того, що Аксель по максимуму прибрав гітари, де це можливо, звісно з оригіналом не порівняти, але сприймається пісня вельми позитивно — єдиний недолік — вона вийшла набагато довшою.
Передостанній кавер — і знову балада з не балади Like a Child Again британців THE MISSION — цього разу навіть якщо не слухати оригінал — все одно дуже блякло.
Фінальна пісня — ще один замах на китів — цього разу йдеться про THE WHO, але, до речі, цей кавер вийшов вельми вдалим.
Знову поставимо питання — чи вважати цей альбом ПОВНОЦІННИМ студійником — ні! Акселю хотілося пограти свої улюблені пісні, він це зробив, молодець, Джіоеллі блискучий вокаліст, з академічних позицій якщо оцінювати, але одноманітний він до жаху, голос звучить скрізь абсолютно однаково. Дуже багато композицій звучать дуже навіть цікаво, якщо не згадувати про оригінал. Нав'язування гітарного соло, відверто випираючий таким чином лідер колективу, і це майже в кожній композиції, відсутність певного пієтету до інструментальних традицій і як наслідок зміна інтерпретації творів далеко не завжди на краще, не дають права поставити цьому диску справді високий бал.