Не знаю, чи думав Аксель Руді Пелль, коли йшов із STEELER, що його новостворений сольний проєкт проживе так довго. П'ятнадцять років — гідний термін, треба сказати. А для такого консерватора — і поготів. П'ятнадцять років — все ті ж швидкісні гітари, прості, западаючі в пам'ять мелодії, бадьорі шлягери й зворушливі повільні композиції… Якщо хтось і не був знайомий із творчістю AXEL RUDI PELL раніше, то, можливо, чув роботи MALMSTEEN. Стилістика обох гуртів однозначно визначається критиками як неокласичний метал або мелодік-метал. Або, може, ви стикалися з таким явищем, як пауер-прог в особі ROYAL HUNT, з деякими роботами яких також можна порівняти "Kings And Queens"?.. У мене в руках промка. Усього п'ять треків — рівно половина того, що чекає на слухача, який придбає нову платівку гурту. Починається вона з клавішної прелюдії, яка раптом обривається, випускаючи на волю швидку й летючу Flyin' High. Так, зітхаю, це все той самий AXEL RUDI PELL. Легкий і повітряний, кожна нота — непохитна досконалість. Бездоганний запис: вокаліст співає десь між Джонні Темпестом і Клаусом Майне (періодично допускаючи в голосі інтонації Кая Хансена), ударник слухняно дотримується узаконеної ще в "давні" часи пам'ятки хеві-драмера… Після стрімкої Flyin' High тягнеться Cold Heaven, сіра й бліда у світлі попередниці. Коли голова вже починає втомлюватися від неквапливих хардових акордів, естафетну паличку перехоплює Take THE CROWN з дуже красивим і потужним приспівом. Загалом подібна музика нагадує поп-хіти 80-х, перероблені в рок-варіанті. Заключна балада Sea Of Evil звучить точно в контексті SCORPIONS і пізніх QUEEN. Одним словом, еклектика. Найлегша вага. Але на романтичному побаченні — неодмінний пунктик…
