Шведи BLACKSHINE існують з 1988 року, у 1994 році вийшла їхня перша робота, називалися вони тоді HETSHEADS, того ж року виникла назва BLACKSHINE. З послання на промо-диску ми читаємо, що на попередніх дисках (1997 та 2002 років) гурт грав певний ґот'н'рол із домішками. Що ж ми чуємо на даному релізі. Все підряд - спочатку треш-пауер, потім модерн-метал, завершується диск по суті трешевими композиціями. Якщо перша композиція хоч якось обнадіює, то друга вже зі своєю роллю справляється гірше, а після третьої пісні й далі до 11 треку слухати й зовсім нема чого. В агресивних композиціях вокал сприймається цілком нормально, а в піснях, що витримані в традиціях жорсткого пауеру, він звучить просто огидно, логіка "Барлоу й Кюрш хриплять, я теж буду" зовсім не працює. До речі, перша композиція, єдина справді сильна на альбомі, чітко витримана в дусі пісень авторства Джона Шаффера (ICED EARTH, DEMONS&WIZARDS), тож порівняння з вищезгаданими вокалістами не випадкове, власне ця музична традиція її й рятує.
У гурту є, звісно, варіант ще 5 років почекати й знову змінити стиль, і ось, можливо, тоді у них щось вийде, хоча безумовно краще зайнятися музикою в інших гуртах, а власним матеріалом планету більше не обдаровувати, адже з точки зору техніки причепитися до музикантів не можна. Чого не скажеш, до речі, про те, як альбом виведено при мастерингу. Постійно присутнє відчуття непотрібної гучності й породжуваного нею шумового ефекту, що заважає сконцентруватися на музиці.
Ось така ситуація, начебто оригінально, начебто полістильове звучання, начебто відмінні ідеї, а ось втілення й результат страждають, хоча очевидно, що музиканти старалися й вкладалися у запис, і досвід у них є, оскільки в частині гри вони на вельми високому рівні, а в підсумку диск середненький.