Жарт, вимовлений багато разів, стає тривіальним і перестає смішити. Це про Нємоляєва. Починаючи слухати диск, я щиро думав, що почую щось нове, я жорстоко помилявся. Все ті ж індастріально-металкорові рифи і той самий вокал, при цьому інструментальна сторона ну вже дуже бідна. При цьому абсолютно недоречним є включення кількох пісень: "Не думай о секундах свысока" — можна по-різному ставитися до Кобзона, але його виконання цілком гідне, переспів вийшов абсолютно не смішним. "Аист на крыше" можливо й можна було зробити вдалою пародією, зрештою, Ротару та її манера виконання вже сама по собі пародія, однак версія Нємоляєва знову ж таки смішною не вийшла. Навіть на Лагутенка кавер звучить більш ніж блякло. "Остров невезения" в оригіналі виконувалася геніальним актором Мироновим — знову ж таки вийшло нецікаво. Щось більш-менш починається лише з 8-го треку. Кавер на Сабріну Салерно вже цікавий хоч якось, як не дивно дуже непоганий наступний трек, в оригіналі виконуваний Монгол-Шудан. "Я Пью До Дна!" виконано в панківському варіанті — хоч якесь різноманіття до завершення альбому. Мабуть найвдаліший кавер вийшов на Зикіну, коментувати його не буду, він справді дуже смішний. Ще одна панківська версія — тепер на "Этот Поезд В Огне", з одного боку кавер непоганий, з іншого — це одна з найкращих пісень пізнього БГ. Кавер на Лаертського вийшов дуже непогано, як і завершальний альбом бонус-трек на Братьєв Гримм.
Проблема полягає в тому, що коли Нємоляєв пародіює Катю Лель та інші продукти дефекації — це й справді смішно, коли він зробив реґґі-версії відомих хітів металічної музики це було смішно, невдача цього альбому в тому, що по-перше нічого нового, по-друге в металкоровій версії представляються непогані пісні, яким загалом є що втрачати при такому виконанні, Братья Гримм нічого не втратять, це жахіття, а не музика, на відміну від музики Талівердієва, наприклад. Іншими словами, пародіювати однаково музтівський непотріб і пісні непоганих радянських композиторів навряд чи правильно!