Останній на теперішній час (якщо не рахувати концертника "Live At Inferno") опус норвезьких епік-металерів. На вокалі — небезвідомий Вінтерсорг (VINTERSORG, OTYG), за клавішами — Ларс Недланд (SOLEFALD, ASMEGIN), бас терзає Тір (EMPEROR, SATYRICON). Не склад — складище! До чогось та зобов'язує... На жаль, з прикрістю маю повідомити, що робота перелічених товаришів у рамках власних проєктів куди цікавіша, ніж їхня участь у БОРКНАГАР. Музика залишилась такою ж безцеремонно пафосною, зате помітно набрала у складності. Іншими словами, стала неудобозасвоюваною. Перша ж річ, "The Genuine Pulse", нагадує відому приказку про горбатого й могилу: знову прямолінійні блекові розгони врізаються в тучні стада клавіш, знову штрихпунктирний гіпербластовий ритм шкребеться об барабанні перетинки, а надривний скримінг зворушливо так перебирає нерви-струни... Зі світлих моментів можна відзначити лише першокласне зведення й звук — заслуга Борге Фінстада, нью-блек-метал продюсера, відомого також за своєю роботою з MAYHEM. Багато хто зараховує БОРКНАГАР до металевого авангарду, але, на мій погляд, вони, радше, потопаючі в неробстві й вдоволенні тили... Якісно — не сперечаюсь. Але, як завжди, нудно. Відверто "беззубий" блек...
