DIARY OF DREAMS

Працездатності цього похмурого індивідуума давно перестали дивуватися, за кількістю і регулярністю випуску альбомів на проміжок часу він уже може зрівнятися з яким-небудь Леммі Кілмістером (у його найкращі роки). Що ж стосується якості релізів, то можна з упевненістю сказати, попри те, що вони, можливо, й не здійснюють революцію у стилі, але рівень, високий рівень, заданий Адріаном Хейтсом та товаришами для самих себе своїми найкращими роботами, гурт підтримує на сто відсотків. Класичне (чорна смуга зверху й знизу) оформлення платівки, обов'язкові похмурі замальовки у буклеті й упізнавана з перших звуків музика гурту, описувати яку для прихильників сенсу немає — вони й так знають усе про DIARY OF DREAMS самі. Для непосвячених же скажу, що на альбомі слухача чекає все те саме, що тішило слух на кожному з попередніх. Електронно-синтетична готика, торжество середнього темпу, похмура музична суть, вбрана у сумні інструментальні форми. Платівка ця, очевидно, не додасть гурту широкої популярності у мас і не потрапить у круті хіт-паради, але, безперечно, розумного слухача розчарованим не залишить.