Сьогодні на вулицях королівства усередненої посередності панує свято і веселощі! DIONYSUS, що мешкають тут з 1999 року, нарешті отримали постійну прописку! І навіть після виходу третього альбому Fairytales And Reality вони не збираються нікуди переселятися. Минуло вже 8 років, а шведи все так само продовжують нарізати симфонічний power metal європейського зразка і не з високими, і не з низькими показниками та характеристиками, а, я б сказав, — середніми. Середній темп, середня важкість, середній вокал Олафа Хайєра, що співає в манері Тімо Котіпелто, і що найголовніше — середні та невиразні мелодії та безідейність. Як часто трапляється у команд класу «Б», на початку альбому звучить найголовніший хіт, після якого на диску слухати практично нічого. Той самий феномен помічено і на Fairytales And Reality — Illusion of Life вселяє великі надії, але на жаль… далі на платівці нічого цікавого помічено не було, начебто й проскакують де-не-де цікаві мелодії та приспіви, але немає цілісності матеріалу, немає завершеності ідей.
В принципі, на п'єдесталі другого ешелону європейського пауер-металу DIONYSUS посідають далеко не останнє і навіть не середнє місце (здебільшого завдяки відомості вокаліста, що встиг взяти участь у таких проєктах, як Luca Turilli, Lord Byron), а шанувальники HELLOWEEN та STRATOVARIUS знайдуть у творчості шведів не одну (як я) пісню, яку можна прокрутити в плеєрі не один раз.
P.S. Дуже мене позабавила і змусила замислитися фраза в прес-релізі: «За словами музикантів, їхній новий альбом настільки хороший, що ви можете сміливо придбати його до своєї колекції, а всі решта дисків викидати за непотрібністю».