Ось слухаю DREAM EVIL і мимоволі згадую школу, уроки алгебри, коли хтось один робив "домашку", а всі інші в нього списували. У підсумку, писанина в двадцяти зошитах різнилася хіба що почерком — у когось кращий, у когось гірший. Так і з "Dragon Slayer" — нових ідей по нулях, зате який почерк!.. У сенсі, звук. Воно й не дивно, адже DREAM EVIL — це черговий all-stars-гурт, куди поміж інших входить сам Фредрік Нордстрем. Хто не знає, ця людина-легенда завідує шведською студією Fredman і свого часу правив прикус таким командам як DIMMU BORGIR, OPETH, ARCH ENEMY… Цей список можна продовжити, але повернімося все-таки до "Dragon Slayer". Альбом зроблений з претензією на концептуальність, зокрема, в основу його покладено довжелезну поему якогось Ункаса Рюдена (мабуть, великого друга DREAM EVIL). Вірш, звісно, не найкривіший, але й до шедевру далекувато. Особливо зважаючи на те, що з півтори сотні рядків ключовий епізод — власне, вбивство Змія — укладається… у два!!! Втім, не текстами славний пауер, правда? І якщо забути про нудну драконську тематику, то альбом дуже навіть сильний. Гітари атакують хеві-алюром у дусі останніх робіт GAMMA RAY, за ударними — сам маестро Сноуі Шоу, у представленні, я думаю, не потребує. Вокальними справами завідує... ні, не Тімо Котіпельто, але, судячи з усього, Ніклас Ісфельд багато в чому надихається творчістю іменитого фінна (хай і не дотягує подекуди). Звісно, по-дитячому наївний матеріал "Dragon Slayer" і неминуча шаблонність (ох уже ці розставлені "де треба" повільні!..) вносять свою ложку дьогтю, однак любителі пауеру, я думаю, гідно оцінять цю платівку. Решті можна не турбуватися...
