Weiland — це остання крапка, що замикає ідеальне коло, це останній камінь у японському саду каменів, який приводить навколишній простір у гармонію з тим, хто дивиться. Weiland — це останній із релізів, у якомусь сенсі, унікального німецького гурту EMPYRIUM. Це надгробний камінь над могилою, яку Маркус копав із 94 року, надгробок, що стоїть у глухому лісі біля забутої дороги, похилений і вкритий мохом. А ми — випадкові мандрівники, що натрапили на неї тихої зимової ночі. Є лише ти, темний незвіданий шепочучий ліс і небо — безкрає зоряне небо.
І кожен по-своєму знаходить шлях до цієї нічної краси, до цього спокою. Це не широке освітлене шосе зі знаками та розміткою, це закинута звивиста стежинка і не кожен вийде сюди, не заблукавши в темному лісі.
А якщо відкинути ліричні відступи, Weiland являє собою акустичний дарк-вейв з німецькомовною лірикою, красивий, похмурий і сумний. Чисті чоловічі голоси співають про велич і красу природи. Тут утомлений мандрівник знайде все, що треба — гітари, флейти, віолончелі та ще багато смакоти.
Порівняно з альбомом 99 року «Where at Night the Wood Grouse Plays» «Weiland» важчий у своїй похмурості (вночі то й діло з'являються моторошні тіні — стає не по собі в порожній холодній кімнаті), серйозніший у своїй безвиході.
Не найкращий альбом, але, безперечно, дуже гарний.