ENSIFERUM

Ой, яке диво розпрекрасне!!! З одного боку підсмажене полум'ям жорстоких битв, а з іншого — припечене грайливим сонечком фолку. Колектив ENSIFERUM походить із країни тисячі озер — у музичності тамтешніх садків і баянів сумніватися не прийнято. Ось і з «Iron» — не підвели сусіди-фіни. Мабуть, один із найсильніших вікінг-фолк релізів останніх років. Зважаючи на те, що цей напрямок у тяжметі досяг свого апогею в 1997–1998 роках, а потім поступово — у муторному динозавровому темпі — вимирав, остання робота ENSIFERUM здатна заявити про нову хвилю аудіопоходів за Святими Ґраалями та інших лицарів Круглого Столу. Альбом починається нехитрим акустичним інтро: дзвінка гітара, флейта, все красиво так, безхмарно, пташки всілякі мерещаться. Далі за діло береться наймогутніша зброя середньовічного мінезингера — зубастий Стратокастер. І понеслааась... По купинах та вибоїнах, по горах по долинах удала пісня про ЗАЛІЗО!!! На диску майже немає прохідних речей, серед же найвагоміших шлягерів (перших серед рівних, хе-хе) я б назвав «Sword Chant», «Tale of Revenge» та рекордну за тривалістю «Lai Lai Hei». Мановарські кліше в ліриці кумедно розбавлені пасажами фінською, що лише додає несподівану «перчинку» до решти натюрморту з ласощів та спецій. На останній пісні — «Tears» — дуже вдало заспівала клавішниця гурту, Meiju Enho. Таким чином, цей реліз гостро рекомендований усім любителям мелодійної якісної музики.