FIURACH

Це ж яким філігранним творчим чуттям треба володіти, якою неабиякою сміливістю, щоб наважитися на подібний крок — записати замість нормального інтро радіотрансляцію хокейного матчу. Оригінально??? Ще б пак!!! Ось якби весь альбом так: сюди семпл із «У світі тварин», сюди — Галкіна, а он туди — «Фабрику Зірок»… Тоді так, був би авангард. А так, італійський FIURACH представляє на суд слухачів невиразний «шедевр» сумнівної художньої цінності. Намагаючись змішати в одному келиху епічну помпезність, блекову стрімкість, думову атмосферність, пекельну ходу трешу й неокласичні вкраплення, гурт породив чудовисько Франкенштейна — гротескного покруча, складеного з частин тіл Керрі Кінга, Луки Турілі, Крістофера Джонсона й MORTICIAN у повному складі. Вокаліст співає, як я в душі, гітари розстроєні вщент, у клавішника взагалі невідомий психічний синдром — боязнь клавіш!!! — через що бідолаха, відступивши від синтезатора на метр, грає одним тричі зламаним у п'яти місцях лівим мізинцем. Це що стосується музики. У текстах же маячні не менше — захоплива фентезі-страшилка про те, що ось, грядуть дні, коли відчиняться Ворота Хаосу, а звідти рівним строєм повалить розгульне лихо й настане всім повний… е-е… FIURACH!!! Однак при зловживанні цим продуктом музичного ринку, боюся, FIURACH для нас із вами настане на-а-абагато раніше…