Побіжно дивлюся на буклет і сріблясті рядки текстів… дивний тип у плащі й капелюсі — персонаж з минулого, перемістився і сюди, до міста зі скла, й епізодично з'являється то в рядках, то на фотографіях (Тревіс Сміт — чарівник своєї справи).
Треба визнати, що музика стала більш рельєфною й різноманітною, ніж на двох попередниках. KATATONIA набули більш камерного звучання і цієї спокійної меланхолії, розбавленої спалахами лютої безвиході.
Ця лякаюча соціальна клаустрофобія у словах все наростає від альбому до альбому, від пісні до пісні… витісняючи все і заповнюючи порожнечею самотності… І безкраїй океан меланхолії та відстороненості заповнює кімнату, не залишаючи ані ковтка повітря… … It runs from the top of my fingers Into my hands What is it I have been drinking I do not understand
…На кожному зітханні нижче стеля І пітні простирадла і в кожен закуток Де не вмістився біль, проникли миші, І ти себе не відчуваєш, швидше, З десяток сірих маленьких звірят Окремо, і скрипами дверей Їх писком до тебе доходять звуки…