26 квітня 2007 року офіційно вийшов 7-ий диск LAKE OF TEARS. Яким буде новий диск, гадали численні шанувальники шведських меланхоліків. Єдиною зачіпкою була пісня Children of the Grey, яку LAKE OF TEARS виконували на концертах у 2006 році. Одразу скажемо, після першого прослуховування нової роботи Даніеля Бреннаре дуже хочеться вигукнути: це взагалі що? Відповідь можна дати, прослухавши диск ще кілька разів. Він інший, просто інший і дуже несподіваний. У більшій частині композицій немає того симбіозу гнучкості й мелодизму, який ми чуємо на альбомі "A Crimson Cosmos", і тим паче немає психоделічного смутку, що пронизує весь диск "Forever Autumn", та й легкий сум Чорної цегляної дороги кудись зник і не лунають більше тихі звуки органа. Альбом відрізняється від усього того, що будь-коли робили музиканти LAKE OF TEARS. Начебто й раніше релізи різнилися між собою, причому іноді дуже сильно, але їх завжди об'єднувала певна простота подачі не завжди простого матеріалу. Винятком був лише думовий дебютник і частково "Headstones". Тепер до них долучається альбом "Moons and Mushrooms". Перш ніж докладніше поговорити про нинішній диск, відзначимо немаловажний факт. Уже з десяток років Маґнус Сальґрен грав партії соло-гітари у гурті, однак офіційно весь цей період у складі колективу він не значився, тепер же ми знову можемо називати LAKE OF TEARS квартетом, оскільки до незмінного тріо Даніель - Мікаель - Юхан додався Маґнус уже як постійний музикант, і в буклеті альбому ми бачимо по 4 фотографії учасників. Обкладинка повністю відповідає назві диска - і ось уже вдруге за історію гурту ми бачимо на ній мухомори (вперше ці гриби, що стали одним із головних символів гурту, з'явилися на "A Crimson Cosmos" 10 років тому).
Що ж, докладніше про те, що ми чуємо на 8 треках альбому "Moons and Mushrooms" загальною тривалістю трохи більше 40 хвилин. Диск відкривається урочистими й дуже похмурими рифами композиції "Last Purple Sky", якщо за структурою вони й нагадують початок "A Crimson Cosmos", то на цьому подібності закінчуються, а в повітрі витає певна відстороненість і важкість у широкому сенсі цього слова. Другим номером іде найкоротша пісня альбому, водночас із найдовшою назвою за всю історію колективу - "You Better Breathe While There's Still Time". Стилістично продовжується лінія, задана на попередньому треку, вона обривається невеликим клавішним епізодом, і з клавіш же починається наступна пісня, дивовижно красива композиція "Waiting Counting", що вирізняється настільки характерним для творчості LAKE OF TEARS поєднанням напруженості й важкості з меланхолійною легкістю, клавішна кінцівка органічно перетікає у пісню "Like A Leaf", ніби спеціально написану для шанувальників альбому "Forever Autumn", приголомшлива й чарівна річ, інакше й не скажеш. "Children Of The Grey" викликає аналогію з "Crazyman", принаймні ритм вже дуже схожий, звучить вона, щоправда, набагато важче. "Head On Phantom" та "Island Earth" витримані в єдиному ключі - звучать відсторонено й вдумливо. Слухаючи завершальну композицію альбому "Planet Of The Penguins", мимоволі згадуєш про жанр, у якому гурт колись починав свою творчість, мова, звісно, про дум-метал, за стилістикою ця депресивна композиція з чудовим гітарним соло - своєрідна данина поваги цьому жанру важкої музики.
Чим же так відрізняється цей альбом від усього того, що ми чули на попередніх релізах колективу - до цієї думки приходиш після кількох прослуховувань: немає в ньому теплоти й простакуватої щирості, які випромінюються на тому ж альбомі "Forever Autumn" і присутні на інших дисках, музика на "Moons and Mushrooms" не просто похмура й депресивна, вона звучить як ніколи розмірено й задумливо. Альбом тримає слухача в напрузі майже весь час звучання. А ось за цією напругою й ховаються сум і меланхолія, що вирізняють творчість LAKE OF TEARS, їх треба почути, наполегливо раджу не ставити альбом на далеку полицю, якщо з першого прослуховування ви ним не перейнялися, краще запустіть диск ще кілька разів, альбом сприймається як ніколи цілісно, і композиції по-справжньому звучать лише в зв'язці одна з одною.