LYZANXIA

Так, закручена назва в цих французів. Та й музика прилично закручена та виконана на високому рівні, я вже не кажу про запис. Можете не сумніватися у прекрасному звуці на альбомі, адже ясно сказано, що спродюсовано Фредріком Нордстромом. У цілому музика базується на жорстких death/thrash рифах, хоча й достатньо мелодична, подекуди кудесники видають хеві пасажі, а де й чистим детом порадують. "Винні" в цьому в першу чергу два брати-акробати, Френк і Девід Потвіни (ну, майже наші!). Що у Френі, що у Дейва в муз. паспорті прописано: гітарист-вокаліст. З гітарами ми вже розібралися, з вокалом же ситуація схожа, я маю на увазі його різноманітність. Чистий войс, грімовий та підрикуючий вокал, гроул - так знущаються Потвіни над своїми голосовими зв'язками. На офіційному релізі є кліп, але, на жаль, на промці йому місця не виділили. Зате в промо-пакет увійшов 20-сторінковий комікс до пісні My Blank Confession, повчальна історія про параноїдального маніяка. Усвідомлюючи, що коїть скверні речі (задушення, монтажні роботи в черепній коробці тощо), він не може зупинити свою тягу до злочинів. Чоловік кається перед лялькою, його єдиним другом, а та весь час його прощає. Найцікавіше те, що маніяк співає чистим вокалом, а маленька лялька низьким гроулом. Під кінець пісні дах головного героя зникає у невідомому напрямку, оголивши інтерес до питання: "А що буде, якщо я собі тесаком горло перережу?". І ось фінальна сцена: біля стільця з невинною іграшкою лежить наш навіки заснулий (калюжа крові природно додається), а над ним схилилася фігура цієї самої ляльки з диявольським виразом обличчя і ножем у руці. Послухати альбом раджу кожному.