MANEGARM

Я ніколи не приховував того, що доволі складно ставлюся до вікінг-металу, і більшу частину релізів спокійно пропускаю повз вуха. Виняток становлять п'ятірка-десяток колективів (як правило скандинавських), які настільки смачно й різноманітно грають, що дозволяють мені забути про стилістичні уподобання. Мушу зізнатися, що Manegarm не потрапляють до другої категорії, втім, і до першої теж, тобто я навряд чи дуже чекатиму їхнього наступного повноформатника, але цей переслуховуватиму регулярно. Якщо хтось раптом забув, вікінг-метал свого часу походив від блек-металу, одним із прародителів його був певний Quorton (Bathory), і досі багато вікінг-колективів використовують у своїй музиці колишні чорні корені. На мій погляд, саме ці елементи й надають стилю особливої пікантності, саме вони відрізняють вікінг-метал від звичайного епічного чи войовничого хеві-металу, який є другою основною складовою стилю. І Manegarm якраз вдало балансують, поєднуючи блекову злість, давньоскандинавську войовничість, важкість гітар та епічні фолкові скрипкові партії, суворий гроулінг і красивий чистий вокал. Темп змінюється від швидкого майже блекового до розміреного, характерного для розгойдуваного застільного чоловічого хору. І хоча шведам не вдалося за удаллю й розвеселістю переплюнути своїх фінських товаришів із Korpiklaani, за суворістю й войовничістю вони перебувають навіть трішки попереду, і, впевнений, посядуть гідне місце в серцях прихильників.