NATISK

Атас, мужики, небо в огні!!! Мужики не поспішаючи зібрали доміно і, мляво ворушачи ластами, розповзлися по домівках. Правильно, а навіщо поспішати?.. Якби бомба падала, тоді так. Або вершник апокаліпсису на ослику приїхав — теж тема. А тут — якийсь НАТИСК... Вірно люди кажуть: «Поганий той солдат, який не мріє стати генералом». Поганий той музикант, у якого немає амбіцій. І амбіції в даному випадку не означають прагнення до нескінченно зростаючої цифри продажів, ні, але більше до визнання, до створення акту неминущого, елемента мистецтва, обожнювання та наслідування. Ось вони, основні сподівання людини з гітарою в руках і леннонівськими окулярами на перенісиці. Ну а якщо додасться довгий карбованець — хіба це погано? Зовсім ні... Але ні довгий карбованець, ні все інше зі згаданого навряд чи коли-небудь прийде до москвичів із НАТИСК з їхньою ностальгічною лінню та копіюванням (вельми вмілим, тим не менш) «арійських» інтонацій найкращого періоду — кінця 80-х. Навіть логотип — і той старанно переведено з арійського (який, у свою чергу, змальований з IRON MAIDEN). Лірика — все той самий під'їздний патріотизм, що звертається до розумів 13-річних невдах, яким байдуже, що писати в під'їздах: МАСТЕР чи PRODIGY. І наскільки жахливо в мене розвинуте шосте чуття, навіть я можу передбачити долю НАТИСК: втомлені репетиції, нечасті гостьові вечори в «Р-Клубі» та байк-шоу двічі на рік...