Old Loves they die hard Old Lies they die harder
Одного разу (в сенсі «Once») потрапила мені до рук одна з ранніх робіт NIGHTWISH, яка змусила дещо переосмислити роль і місце музики в моєму житті. Емоційна, атмосферна, напівакустична музика, ліричні пісні та оперний вокал Тар'ї Турунен забронювали за собою почесне місце в моїй пам'яті та почуттях практично назавжди. Тоді все було по-іншому, все було інакше й Музика NIGHTWISH була іншою... Але минає час і гурт аж ніяк не молодшає, а навпаки набирає професійних навичок, виробляє вже свій неповторний стиль і манеру гри. Що ж змінилося з часів «Angel Fall First»? Люди лишилися ті самі (в сенсі прізвища ті самі, самі-то вони незворотно стали старшими), але музика стала жорсткішою, різноманітнішою, лірика — ще більш емоційною, і гурт, здається, сповнений творчих ідей. Останні слова, мабуть, дещо ідеалізовані, не все в гурту так просто й гладко, але, незважаючи ні на що, він продовжує свою творчу діяльність. І тепер нашій увазі постане новий альбом «Once».
Ну що ж, у першу чергу завжди хочеться відзначати саме те, що є новим і нестандартним у звучанні гурту, тут усім (хто альбом уже чув), безперечно зрозуміло, що я маю на увазі Лондонський оркестр, і це саме те, що найбільше впадає в око й вносить свої корективи в саунд гурту. Цей новаторський елемент, присутній практично в кожній пісні, й став «причиною розбіжностей» для багатьох фанів гурту. Через це сильно розділилися думки про новий альбом. На другому плані чинник, не настільки помітний, але не менш суттєвий — звучання гітари... це ще масивніший і напористіший звук, ніж у минулому. І практично єдине, що не зазнало категоричних змін з часів «Century Child» — це професіоналізм у виконанні пісень Тар'єю Турунен і концепція лірики Туомаса Холопайнена. Але ті, кому нова робота гурту припала не до душі, закричать: «Ми очікували більшого від гурту», але як на мене, цілком прийнятний напрямок обрав гурт у музичному плані. Крім усього іншого, деяким пісням притаманне повністю експериментальне звучання, аж упритул до техно-мотивів («Wish I Had an Angel» — яскравий тому приклад). Ну, раз мова зайшла про пісні, то продовжимо цю тему, бо є що виділити. Дві пісні з одинадцяти найнетерплячішим фанам уже знайомі («Once» та «Planet Hell»), бо вони увійшли до синглу «Немо». Продовжуючи порядок пісень в альбомі, червоним маркером відзначаємо: «Creek Mary's Blood» — мікрошедевр у виконанні NIGHTWISH, вступ пісні у старих добрих акустичних традиціях, а далі жорсткі баталії оркестру з гітарами Емппу Вуорінена, і цілком непередбачуваний хід — половину пісні фінською мовою дочитує Марко Хієтала, на тлі барабанного звучання (хоча в буклеті вона вся представлена англійською!). Відзначаємо дуже цікаві гітарні партії в пісні «Siren», що звучить в атмосфері єгипетських мотивів (саме такі в мене виникли асоціації). Про «Creek Mary's Blood» ми сказали мікрошедевр, і не дарма! Адже на альбомі присутній і воістину шедевр «Ghost Love Score» — десятихвилинна екстравагантна «real love story», не буду повністю коментувати композицію, пропоную зацікавленому слухачеві самому оцінити.
Не можна не згадати про композицію фінською мовою «Kuolema Tekee Taiteilijan». Я не знаю, про що вона, але запевняю, вона дуже сумна, співають, мабуть, про чиюсь смерть — «Kuolema» — єдине слово, яке я можу перекласти в назві пісні (представники фінського андеґраунду навчили). Ось це все те, що я хотів відзначити, все, що не помітив, належить помітити вам, прослухавши альбом.
І останнє, хай мене вибачать ті, кому робота NIGHTWISH не симпатизує, але слова «the music is dead — the amen is said» ((с) NIGHTWISH, «Romanticide») не про цей альбом.