REGURGITATE

Жінка, на обкладинці ніжно обіймає кишки, кількість треків – 26, середня тривалість треків (піснями ці булькаючі шматки напівперетравленого м'яса назвати язик не повертається) – хвилина з невеликим, некрокопропорнозоо-і-ще-чорт-зна-які назви – що ще мені додати, щоб уже точно стало зрозуміло, що перед нами за реліз. Музика ця вже давно перестала бути музикою (ех, та що там, музикою вона ніколи й не була), і опису музичними термінами та епітетами не підлягає. Тому від теоретичної частини одразу переходжу до практичної. 26 майже невідрізнюваних одне від одного виблюваних шматків, єство й суть яких становлять два вокали – один - нудотно булькаючий, другий - нестямно верещачий, кашоподібно гудуча гітара (задля справедливості, іноді, дуже рідко, що дотягує за важкістю до дезового звучання) і ударні – мабуть, єдиний промінчик світла в царстві гною та лайна. Малюнок їхній та звучання доволі приємні. Що дивно, попри загальну кашоподібність музичного полотна, вони вельми чітко прописані звукорежисером, а тому й становлять єдиний позитивний момент цього релізу. На жаль, є вони лише ложкою меду в бочці дьогтю. Як кажуть, «ні, нам такий футбол не потрібен»!