ROTTING CHRIST — Theogonia

ROTTING CHRIST

Theogonia (2007)

Лейбл: Season Of Mist / CD Maximum
★★★★ 8.5/10
Автор: Alan

Список пісень

  1. Хаос Гевето (The Sign Of Prime Creation) 03:20
  2. Keravnos Kivernitos 04:41
  3. Enuma Elish 04:15
  4. Nemecic 04:39
  5. Phobos' Synagogue 04:31
  6. Gaia Tellus 04:39
  7. Rege Diabolicus 02:52
  8. He, The Aethyr 04:34
  9. Helios Hyperion 03:50
  10. Threnody 05:19

Що грає цей гурт? Запитайте щось полегше. Були у нього і елементи блек, на ранніх демо та синглах навіть дез проскакував, місцями десь чувся дум, критики та рецензенти, щоб не мучитися, давно називають їх dark metal. Вони змінюють стиль мало не на кожному альбомі, точніше сказати він, бо проєкт ROTTING CHRIST можна повноправно ототожнювати з особистістю Сакіса Толіса. Перед нами дев'ятий студійний альбом вищеназваного колективу, що вийшов 22 січня 2007 року, в рік двадцятиріччя єдиного металічного гурту з Греції, що здобув визнання по обидва боки океану. Почнемо слухати, отже, перша композиція — блек-металічна основа перемежовується вокальними шматками, в яких від блеку загалом нічого й немає, клавіш на альбомі небагато, а ось хори є в кожній пісні, в першій пісні вони особливо явно чутні на приспіві. Органічно "Χείρον Χειρόνων" перетікає в "Keravnos Kivernitos" з таким властивим гурту розміреними повторюваними рифами, що граються обома гітарами паралельно. Далі "Enuma Elish" з класичним збігом ударів драмера та рифів гітариста, що народжують відчуття язичницького обряду, співи на кшталт DEAD CAN DANCE в "Nemecic", загалом, перед нами все ті ж ROTTING CHRIST, що поєднують у своїй музиці абсолютно різні музичні напрямки в абсолютно несподіваних співвідношеннях та варіаціях. Важка "Phobos' Synagogue" змінюється абсолютно хеві-металічною стрімкою "Gaia Tellus". Щоправда хеві-складова присутня тільки на початку, тоді як кінцівка цілком епічна. Коротка "Rege Diabolicus" і зовсім побудована на вокалі. На зміну такій строкатій палітрі приходить дуже похмура і якась зовсім безвихідна, чи не найкрасивіша композиція альбому "He, The Aethyr". "Helios Hyperion" загалом за духом відповідає попередньому треку. Завершує диск композиція "Threnody", вона єдина на диску триває більше 5 хвилин. Вона якась зовсім відсторонена, нагадує гімн, і до речі якщо прочитати текст, то очевидно, що це гімн і є! Для патологічних любителів ортодоксального блеку тут як завжди слухати нічого, зрозуміло, а для всіх, хто цінує оригінальність, експериментальні моменти, музику на стику жанрів та стилів, різноманіття у звуці й звісно ж, якісний запис, цей диск просто зобов'язаний бути в колекції.