SAGA

Завжди цікаво вперше знайомитися з гуртом, що має за плечима два десятиліття музичного стажу. Нагадує зустріч пушкінського Олега з дряхлим старцем — сива мудрість тисне молодий спонтанний інтелект. Так і SAGA, заслужений представник заокеанської прог-сцени, увірвався в динаміки з твердим наміром навчити мене життя. Після того, як мій плеєр пройшов авторизацію в новій «Network», гнітюче відчуття то починало шкребтися всередині котячими кігтями, то раптом поступалося проблискам надії. Перша річ «On The Air» — дуже мрійлива й атмосферна — залишила лише позитивні враження, однак повторення тієї ж чуттєвості я чекав марно. Щось схоже промайнуло на «Believe» (дуже гарна пісня!), а в решті — досить однотипний матеріал, не без приємних мелодій, але й від надміру таких аж ніяк не потерпаючий. І то чи акценти розставлені неправильно, то чи що, але PINK FLOYD завжди були на порядок динамічніші — незаперечний факт. Бентежить також швидкоплинність деяких композицій, явно вимірених вздовж і впоперек радіо-аршином. А в решті, дуже приємний, ненав'язливий мьюзік. Аналоговий писк вінтаж-синтезаторів викликає ностальгію за хітами Даяни Росс, а тексти чомусь змушують згадати Едуарда Успенського з його «Гарантійними чоловічками». Тим, хто, як і я, не стикався раніше з творчістю SAGA, рекомендую придбати й ознайомитися.