Хто не знає, бразильська SEPULTURA претендує на звання найнещаснішого гурту на світі. Перетворитися з лідерів треш-сцени на енґрі-терористів середнього ґатунку — жорстокий, мабуть, удар по самолюбству. Залишені комбатом Кавалерою в оповитій ліанами, як муха павутиною, амазонській сельві, музиканти вирішили рухатися навпомацки, вважаючи, що «шосте чуття» виведе їх назад до міфічного Ельдорадо, але ні — не сталося... Промка, що потрапила мені до рук, містить лише два треки — альтернативну версію «Godless» з торішнього опусу «Roorback», а також «Bullet The Blue Sky», що була присутня на альбомі як бонус-трек. На жаль, мені не дано судити, чим та ж «Godless» відрізняється від оригінальної своєї версії — альбому, на свій сором, не чув — враження ж далекі від конкретики: щось грізне, агітаційно-пропагандистське, шумне, монотонне. Друга річ зачепила сильніше: лишаючись вірними самим собі, SEPULTURA так само трясуть кулаками й люттю в погляді міряють далекі береги північноамериканського континенту. Описана пантоміма відбувається на тлі гуркочучого, як чайник, що закипає, басу, гітар, що бешкетують, та нестямних вигуків чорношкірого вокаліста. Сезон абсурду!!! Без Тома Стоппарда, що називається, не обійшлося... Єдиним бажанням, що виникло в мене після прослуховування «Godless» і «Bullet The Blue Sky», стало з'ясувати, на чому ж тримається такий яскраво виражений антиамериканізм «сепультуріанців», чи має він під собою міцний ідеологічний базис, чи все-таки особисту підоплеку, як у випадку з аргентинським хлопцем Ернесто та «кінським» літаком. Бажання ж дотягнутися до диска вдруге й переслухати не виникло. Дивно...
