Ой, який кумедний буклет! Ні дати ні взяти дитячий комікс!!! Ось оголені гурії, що пестять брудного бородатого вікінга, а ось одноокий саруман, що намагається за допомогою електрики потопити обвішаний щитами дракар... А на обкладинці-то, дивіться всі!!! Термінатор-2!!! Залізний Арні, один до одного, тільки чомусь у безглуздих обладунках і з допотопним клинком у сталевій долоні... Отже, начепивши антикварний рогатий шолом і вкутавши гордий торс у кольчугу потрійного плетіння (треба ж перейнятися холодним нордичним духом!), тисну «плей» на програвачі, а назустріч мені вистрибує... вгадайте хто??... STRATOVARIUS!!! Ну, або рапсодієподібне щось — синтезатор мчить навипередки з гітарами, тоді як хлоп'ячий тембр виводить без двох хвилин бурзумівську історію. Зокрема, виправдовує історичну різанину в Ліндісфарні, що сталася 793 року, коли юрба п'яних берсерків утопила в крові цілий християнський монастир. Мабуть, SEYMINHOL претендують на звання першого тру-пауер-вікінг гурту. Хоча, якщо згадати норвезьких побратимів EINHERJER з їхнім «Dragons Of The North», то все стає на свої місця — той самий прямолінійний мелодизм, невигадливість рифів, чистий вокал із рідкісними вильотами в чорнушний скримінг (втім, у шановних «ейнхер'їв» саме навпаки, але суті це не змінює), речитативи й фіорди, фіорди, фіорди... Що далі, то більше альбом сповільнюється, все густіше думовіє, виникає відчуття певної затягнутості. Ех-х, сюди б пару бронебійних гімнів, на кшталт «батарейкіної» «One Rode To Asa Bay» — для завершення концепції, так би мовити. А поки що — лише «добре»...
