Інтелектуальний модерн-рок від SPOCK'S BEARD давно знайшов свого слухача по всьому світу. Належною мірою кусючий, не без прогресивних ноток — цей каліфорнійської випічки мʼюзік успішно балансує на межі авангарду та мейнстріму. «Octane» — уже восьмий студійний альбом гурту, і другий з моменту відходу батька-засновника — Ніла Морса. У рецензіях на попередній диск — «Feel Euphoria» — багато критиків нарікали на помітне «опріснення» репертуару в тому, що стосується свіжих ідей. І справді, він виявився вельми далеким від свого попередника — чудового «Snow», — лишаючись, тим часом, бездоганною та якісною платівкою. Чує серце, не обмине ця стезя й «Octane»... Але — ближче до справи. Чи правда, що коли людина помирає, усе життя проноситься в неї перед очима?.. Музиканти спробували дати відповідь на це питання у грандіозній пʼєсі «A Flash Before My Eyes», що посідає центральне місце на новому альбомі. Сюжет простий — головний герой потрапляє в страшну автомобільну аварію. І в мить, що відділяє його від обіймів невідомого, він згадує своє дитинство, молодість, перший поцілунок, весілля, народження дитини... Все це проноситься перед очима подібно до спалаху — відблиску від іскристих у світлі фар уламків лобового скла. Завершується пʼєса такими словами: «Якби я й хотів щось змінити у своєму житті, то лише вибрати з нього ці найщасливіші моменти...» Варто зазначити, що «A Flash Before My Eyes» — це не перший досвід SPOCK'S BEARD на концептуальній ниві — взяти той же «Snow» або «A Guy Named Sid» з «Feel Euphoria» (до речі, говорячи про останню, музиканти категорично заперечували можливість подальшого руху в концептуальному руслі). Попри всю інтелектуальну витонченість, музична формула «Octane» доволі проста (як, утім, і все геніальне). Це атмосферний грув-рок, що рівною мірою тяжіє до PINK FLOYD і PEARL JAM. Місцями цей контраст, можливо, не такий помітний, однак найкращі речі — наприклад, «The Ballet Of The Impact» — цілком побудовані на протистоянні мʼякого та жорсткого. Клавішні пасажі зачаровують — за синтезаторним кермом не хто інший, як Ріо Окумото — людина, що здобула в прогресив-світі славу гуру. Йому ж належить авторство інструментальної інтерлюдії «NWC», що логічно розділяє альбом на дві половини. Підбиваючи риску під сказане, хочеться сказати, що якщо з новим опусом SPOCK'S BEARD і не переплюнули самих себе, вони продовжують тримати планку, непосильну для решти. Порекомендувати цей диск хочеться тим, хто цінує в музиці не миттєвий раж, а хитру гру відтінків звуку. Хто любить посидіти, послухати, подумати...
