STEEL ATTACK

Шведи «STEEL ATTACK» доволі кумедний колектив — з виходом шостого альбому «Carpe DiEnd» творчість гурту рівними частками (в плані релізів, за календарем періоди далеко не рівні) ділиться на дві ери. Перша — ера пафосного пауеру, під час якої гурт не здобув лаврів, але грав цілком пристойну музику середнього рівня — досі з теплотою згадую композицію «Thunder Knight» з дебютника. Друга ера розпочалася з приходом до мікрофонної стійки Ронні Хемліна. Перший альбом за його участі я не слухав, але підозрюю, що він такий самий, як і решта двох. Стиль гурту трансформувався у помпезний симфо-пауер, у лірику прийшли теми містики та релігії. Після п'ятого альбому склад гурту суттєво змінився — з попереднього залишилися лише вокаліст Ронні Хемлін та гітарист Джон Алан. Другу гітару взяв у свої руки Саймон Йоханссон, який брав участь у роботі «думових» колективів «Abstrakt Algebra» та «Memory Garden», за барабани посадили Петера Морена з «TAD MOROSE», а бас довірили Йохану Люфгрену. Звісно, ці зміни жодним чином на матеріалі не позначилися. Відмінностей між п'ятим і шостим повноформатником практично немає — помпезні клавішні, похмурі рифи, хороший агресивний вокал Ронні у більшій частині куплетів і постійні дратівливі спроби взяти верхи у приспівах. Альбом цілком слухається, мелодії непогано чіпляють, але лише до закінчення альбому. Вічна проблема гурту із запам'ятовуваністю композицій — я б навіть сказав, що в початковому періоді творчості ця сама запам'ятовуваність була вищою. В підсумку ж, як не прикро, вийшов доволі штампований альбом, який, тим не менш, цілком здатний подарувати приємні хвилини при прослуховуванні. P.S. Бонусом до альбому йде кліп на композицію «Angels», одну з найневдаліших, на мій погляд, речей на альбомі. Причому багато в чому саме завдяки вокальним екзерсисам Ронні у приспіві.