SYRACH

За всі ті довгі роки, що я є прихильником задумливих форм у металі, склався певний набір стереотипів, пов'язаних із дум-металом. Похмурі, темні обкладинки, із зображеним (як правило) деревом (птахом, скорботним ангелом…), у блідих сіруватих тонах буклет і печально-задумливі обличчя учасників гурту. В цьому випадку обкладинка виконана в правильному ключі: вогонь апокаліпсису, похмурі фігури з хрестами, біблійні теми в сіруватому буклеті й задумливі та трохи відсторонені обличчя учасників колективу — все як годиться. Музика теж не виходить за рамки визначеної стилістики. Естетствуючі сноби, впевнений, неодмінно порахують це за недолік і заведуть стару пісню про те, що стиль помер, перебуває в стагнації, не видно жодного розвитку тощо. Що ж, по-своєму вони матимуть рацію, але тільки подібні «дрібниці» ніколи досі не відлякували справжніх цінителів важкого суму, попри те навіть, що стиль справді не передбачає якогось великого музичного різноманіття. Прихильники (суджу об'єктивно, по собі) якраз чекають від гуртів того, за що вони полюбили подібну музику ще на межі 80-х і 90-х років минулого століття: щоб музон був важким, вантажним, щоб гітарний стрій якомога нижчий, щоб побільше середнього темпу, щоб гроулінг поглибший, щоб тексти подепресивніші, щоб мелодії похмуріші. Дез-дум-метал має бути таким, щоб під нього можна поміркувати над сенсом життя, над сутністю й тлінністю буття, над марністю всього мирського та над іншими не менш важливими речами. Що ж, усе це є у Syrach, усе це ви почуєте на цій платівці. І як би я не любив усе прогресивне в музиці, відчайдушно сподіваюся, що задумливого металу це не торкнеться ще довго…