Давно пора зрозуміти молодим колективам, особливо тим, що грають у стилі пауер-метал, що експериментаторство в наш час абсолютно не сприймається, адже все в цій музиці було придумано вже два десятки років тому. На щастя, італійці THE DOGMA не стали вигадувати вкотре велосипед, а зробили у своїй творчості акцент на якості та щирості матеріалу.
Не порівнюватиму музику THE DOGMA з основоположниками жанру HELLOWEEN, адже всі пауер-команди тією чи іншою мірою запозичують від грандів. Проведу аналогії з молодшими зірками сучасного пауер- та хеві-метал, основні риси стилю яких і проковзують в італійців, а це — емоційність KAMELOT та забійність і симфонічність EDGUY. Чималу частку в загальній, переважно меланхолійній атмосфері матеріалу відіграє чудовий голос вокаліста, чимось, до речі, що нагадує Роя Хана.
Мабуть, найоригінальніше в павері від THE DOGMA — це абсолютно нехарактерна для стилю обкладинка з місцевим колоритним мафіозі зразка 30-х років минулого століття та милою нареченою, яка поранила через надмірну нервозність від того, що сталося, руки об шипи чорних троянд (альбом, до речі, так і називається "Black Roses"). Хоча, як я зрозумів, ця тема не є стрижневою для альбому. Обкладинку ж намалював — хто б ви думали? — наш старий знайомий Andreas Marschall, відомий за роботами над класичними альбомами одного гурту з Німеччини під назвою BLIND GUARDIAN, хоча драконів та гномблінів ми тут не побачимо.