Несправедливо обділена увагою, американська формація VITAL REMAINS у далекому 1995 році випустила другий альбом Into Cold Darkness. Від першістка Let Us Pray, дещо сируватого, він відрізняється тим, що тут гурт знайшов своє звучання, свою фішку — цю атмосферу, притаманну радше блековому легіону гуртів, міць і, я б сказав, упевненість.
Що мені подобається в командах минулого століття — це звучання. Зараз воно рідкість — такий шорсткий, невилизаний і невідполірований звук. Тоді створювали музику й не зациклювалися на технічній стороні, в цьому було більше щирості, ніж зараз.
То про що це я?
Into Cold Darkness — відмінний зразок старого дез-метал американської школи — добрий звук, бряжчучий бас, класичний гроулінг — гарний і різноманітний, віртуозні соло — доречні й виправдані, не зміщують центр музичного тяжіння у свій бік, а лише додають гостроти загальній страві.
Into Cold Darkness — швидкісний і смертоносний.
Що сказати — це практично класика.