WINGDOM

У новинах металічного життя ми постійно читаємо, що клавішник одного відомого гурту, ударник іншого і, скажімо, колишній гітарист ще одного об'єдналися, щоб записати альбом, у підсумку на основі подібної спекуляції іменем люди починають автоматично цікавитися творчістю утвореного проєкту. Є безумовно вдалі приклади - DEMONS & WIZARDS, наприклад. Однак у більшості випадків сайд-проєкти роблять люди, які в основному гурті не є авторами музичного матеріалу, і позитивний результат - радше рідкість, аніж постійне явище. WINGDOM виникли ще у 2002 році, через три роки з'явився перший і поки що єдиний диск цього колективу, він називається "Reality", триває без малого годину і був виданий на лейблі "High And Loud", що належить вокалісту STRATOVARIUS Тімо Котіпелто, чия сольна творчість, до речі, теж не найблискучіше, що є на сучасній пауер-метал сцені. Отже, диск записаний такими музикантами: Самі Асп - вокал, Юкка Руотсалайнен - гітара, Маркус Німіспелто - ударні, Алессандро Лотта - бас (у 1998-2001 грав у RHAPSODY), Мікко Харкін - клавіші (у 1996-2002 грав у SONATA ARCTICA). Взагалі-то, тоді у 2002 Мікко заявив, що музика заважає його життєвим пріоритетам і більше нею займатися він не буде, що ж знайома ситуація, Метт Барлоу (ex-ICED EARTH) теж так заявляв, тепер співає у другосортному гурті з Данії, Вілле Лайхіала після розпаду SENTENCED заявив, що з проєктом POISONBLACK напише ще один альбом, проведе тур і все, а потім узяв і передумав. Ось і Мікко продовжив займатися музикою, по суті альбом "Reality" можна вважати його сольником, оскільки абсолютно всі пісні написав він, і тексти до них здебільшого теж. І як же в нього це вийшло - виникає питання. Слухаємо альбом і даємо відповідь - та по суті ніяк. Сірий, позбавлений енергетики й будь-якої родзинки прогресив-пауер, вельми нудноватий і дуже банальний - із традиційним гігантизмом у вигляді завершального треку на 12 з половиною хвилин. "The Essence" і "Tomorrow" - дві композиції, що рятують альбом, ще частково "A Sigh Of Despair". Вокаліст дуже непогано справляється зі своєю функцією, коли мова заходить про високі партії - голос хоч і пискливий, але сильний та оригінально забарвлений тембрально, внизу ж Самі Асп співати не вміє абсолютно, скажімо прямо. Щодо запису причепитися начебто ні до чого. Загалом, таких релізів виходить щороку сотні, місцями в них трапляються непогані ходи й ідеї, якщо ж уявити, що такий реліз і зовсім не виходив - музична спадщина безумовно нічого б не втратила.