Минулого літа я здійснив паломництво до крамниці Neseblod Records в Осло — тієї, що колись була Helvete, — і вийшов звідти з лімітованим фігурним CD, на якому записаний Enthrone Darkness Triumphant, один із моїх найулюбленіших альбомів усіх часів. Тож коли надійшла новина, що DIMMU BORGIR нарешті порушують восьмирічну мовчанку після Eonian, мені було не лише цікаво — по-справжньому хотілося почути, куди група рушить далі.
Відтоді багато що змінилося. Galder більше не з гуртом — він зосередився на власному Old Man's Child, тож творче ядро групи знову там, звідки все починалося: засновники Silenoz і Shagrath. Grand Serpent Rising — довгий альбом: тринадцять треків, що перевалюють за годину звучання, і він несе на собі тягар цього хронометражу — і на краще, і на гірше.
Альбом обрамлений двома сильними композиціями — на початку й наприкінці. Вступ «Tridentium» починається зі звуків дощу та струнних, а тоді пробиваються гітари, барабани й оповідний вокал; усе це звучить як свідома підготовка до того, що буде далі. Одразу за ним «Ascent» вривається довгоочікуваним вибухом потуги — саме та пісня, що сповна виправдовує повільний розгін перед нею. Це безпомилково DIMMU BORGIR: міцний трек із соковитим гітарним соло просто посередині.
Для мене безперечна окраса — «As Seen in the Unseen». Я майже шкодую, що першим синглом група обрала не її. Це найдовша річ на платівці — майже сім хвилин; вона відкривається атмосферним, моторошним фрагментом і вбирає в себе все, за що я люблю цей гурт. До того ж це найорганічніше зібрана пісня на всьому альбомі: якщо деякі інші треки справляють враження зшитих докупи ідей і шматків, то ця просто ллється.
Запам'яталися й кілька інших моментів. «Repository of Divine Transmutation» розпочинається гарним акустичним гітарним вступом, що надає їй барокового відтінку, а з початком куплету мелодію перебирають перевантажені гітари; оркестровка тут є, але тримається ненав'язливо. «Slik Minnes en Alkymist» вибивається із загального ряду — і це комплімент. Вона починається з чіпкої мелодії в дусі хеві / пауер-металу, а потім раз у раз змінює напрямок, проходячи крізь фортепіано, повільні атмосферні переходи й швидкі бласт-біти. Це також одна з кількох пісень, які знаменують довгоочікуване повернення до текстів норвезькою.
Не все спрацьовує. «Ulvgjeld & Blodsodel» була першим синглом, і, чесно кажучи, через неї мої очікування впали. Це не найсильніший вибір, щоб запалити слухачів усім альбомом. Ближче до кінця деякі пісні починають зливатися докупи: вони здаються одноманітними, не вирізняються й погано запам'ятовуються, щойно платівка добігає кінця.
Цікаво, наскільки стриманим усе це звучить як на мірки DIMMU BORGIR. Тут немає надмірної оркестрової помпезності, властивої деяким їхнім попереднім роботам, ані електронних елементів. Аутро «Gjǫll» завершує все приємною атмосферною інструменталкою — гідною парою до вступу.
Grand Serpent Rising — гарний альбом. У ньому є яскраві моменти й чітке відчуття того, куди ці двоє хочуть вести гурт тепер, коли він звівся до засновників. Та все ж це не DIMMU BORGIR на піку. Тривалість грає проти нього, а слабші відрізки не дають йому дотягнутися до величі. Але я, звісно ж, оформив передзамовлення — і лімітоване видання Grand Serpent Rising на 2LP/CD уже в мене на руках.
Посилання: