Без урахування ставлення до музики DIMMU BORGIR, будемо об'єктивні, сьогодні це комерційний гурт, і промоутерська діяльність навколо їхньої творчості тому підтвердження. Новий альбом подавався як щось унікальне з точки зору ідеологічного змісту, гурт виставлявся як викривач християнства перед усім людством. Незадовго до виходу диска в мережі з'явилася новина: "Ще не встигнувши вийти, новий альбом норвезьких королів симфоблеку DIMMU BORGIR зазнає всіляких гонінь. Цього разу постраждала оригінальна обкладинка". В оригінальному варіанті на троні сидить Бафомет, поруч із яким літають ангели, а внизу стоять сліпці, що моляться, на другому варіанті представлено виключно Бафомета без оточення. Чи втілилося це в життя - питання відкрите, в Європі альбом вийшов у первозданному вигляді, зате галасу наробили чимало. Портрети музикантів у 32-сторінковому буклеті, виконаному Йоакімом Лютке, оформлені в традиціях високого відродження, тексти пісень стилізовані під рукопис каббаліста, крім того їх передує багатосторінкова історія про середньовічного чорнокнижника, що трохи нагадує "Житіє Франциска Ассізького" навпаки, тому після аскези відкрився Господь, героєві Сіленоза - Диявол. Водночас тексти альбому нічого унікального собою не являють, герой розмірковує, як він усім протистоїть, особливо церкві, зрештою його спалюють. При цьому герой альбому швидше диявологрихильник, аніж атеїст, у чому сенс підміни однієї релігії іншою - питання до Сіленоза знову ж таки. Загалом, чергова не найвдаліша спроба порозмірковувати про страшну шкоду християнства людини, що живе в найбагатшій капіталістичній країні й користується всіма благами європейської цивілізації, яка, як не крути, на 100% християнська.
Тепер про музику. Що тут сказати, помилки враховано, на відміну від "Death Cult Armageddon" при записі "In Sorte Diaboli" не використовувалася логіка "напхаємо альбом усім, на що грошей вистачить". Усі пам'ятають тонни пафосу, відчуття перенавороченості, від якої серйозним чином страждав зміст диска. 2 роки тому лідери норвезької сцени перезаписали свій другий альбом "Stormblest", ветерани колективу Шаґрат і Сіленоз самі виконали басові партії, давши можливість відпочити Вортексу, а на ударних уже тоді значився знаменитий Хеллхаммер. Він же відає барабанною установкою й на нинішньому релізі, місце басиста законним чином зайняв Вортекс, ним же виконані, як і на попередніх релізах, практично всі партії чистого вокалу. Гітарист Галдер теж нікуди не подівся. Оркестру цього разу немає, тож усі тяготи симфонічного звучання лягли на Мустіса та його навички роботи в царині створення музики за допомогою комп'ютера. Вийшло, одразу скажемо, більш ніж гідно, на альбомі до речі є чудова й дуже красива клавішна річ "The Fallen Arises". За музичним змістом, звісно, багато схожих мотивів з Армагеддоном, проте є й більш цікаві ретроспективні звернення, так, "The Conspiracy Unfolds" повертають нас до часів Мізантропії, блискучий трек, можливо найсильніший на альбомі, інша композиція - "The Sacrilegious Scorn" - витримана в дусі композицій альбому 1999 року "Spiritual Black Dimensions". Казати про якість запису й мастерингу, гадаю, зайве, зрозуміло, все на висоті. Вокал Шаґрата знову звучить по-новому - дуже похмуро й зловісно, партії низького гроулінгу практично зникли. Загалом композиції сприймаються повноцінно саме в зв'язці одна з одною, колективу вдалося зробити диск концептуальним з точки зору не лише текстів, а й музично, що вдається вкрай рідко. Через це, з іншого боку, після першого прослуховування альбом може видатися прісним, це не так, його просто треба розслухати.
Також на ліцензійному диску на вас чекає DIMMU BORGIR Media player і кліп до першої пісні альбому "The Serpentine Offering". Він дуже високої якості, хоч і не на весь екран. Із видовищного боку кліп просто відмінний. Під музику показано насильницьке навернення в християнство в деякому європейському селі, орудують лицарі-хрестоносці разом із ченцями, всі вдягнені в дусі пізнього середньовіччя. Зрештою один чернець зрікається Христа, стає диявологрихильником, а очі в нього нагадують Відьмака Сапковського. З історичної точки зору кліп абсолютно маячний і рясніє анахронізмами, проте зроблений дуже професійно й якісно, загалом, діє золота формула голлівудського прокату, коли вплив видовищної частини ставиться попереду змістовної цінності.
Підсумок доволі простий: вельми гідний реліз, до поповнення ним CD-колекції однозначно рекомендується.