Це другий альбом білоруської рок-діви на ім'я Каїра та однойменного з нею гурту. Перший виявився провальним, поєднуючи в собі бесхитрісний «арійський» хеві з жахливо сирими текстами. Єдиною світлою плямою в ньому був непоганий, загалом, голос самої Каїри. Що ж ми бачимо на черговому повноформатнику? Хеві мутував у помпезний рок із симфонічними аранжуваннями. Вокал на мій смак став дещо гіршим, але насправді відмінності від першого альбому мінімальні. Тексти… Тут ситуація анітрохи не змінилася. Все так само сиро й погано. Ну як можна нормально сприймати такі конструкції:
«На крилах слів ми полетимо, відкриємо завісу заходу. І небо шепотом сліпим, сухим дощем несе кудись. Намокло море від дощу, зрослися уламки мокрих облич. Засиплю вічним пилом сну, подих очей далеких птахів».
Симфонічні аранжування на альбомі присутні у великих кількостях, але не відзначаються ні оригінальністю, ні красою, як і не дають відповіді на питання про доцільність своєї присутності. У деяких піснях можна вичленити непогані моменти, однак загалом жодна пісня на альбомі не заслуговує навіть середньої оцінки. Підсумок — чергова дуже слабка робота проєкту під назвою «Каїра».