Я слухав диск двічі. Першого разу — концентрувався на музиці, критично підходив до всіх аспектів — матеріалу, техніки, запису, композиційних вишуканостей. Другого разу я був занурений у роботу і вища нервова діяльність концентрувалася на вельми далеких від Сергія Мавріна та його творчості проблемах. Враження виявилися настільки полярними, що складно навіть уявити. Якщо при першому прослуховуванні 1-й диск альбому справив вельми негативне враження, а другий, навпаки, здавався цікавим, то вдруге все було з точністю навпаки, 2-й диск я практично не запам'ятав, а перший припав до душі. Однак цікава особливість, перший диск здавався мені вже до болю знайомим. Справді, до цього альбому можна нескінченно довго чіплятися, дорікати за простоту, примітивність тощо, однак іноді потрібно виражати свої емоції простою мовою, саме цим шляхом, очевидно, й пішов Сергій Маврін. Переможця не судять, його соло запам'ятовуються і якщо не цілком концентруватися на музиці, альбом іде просто на ура. Не помічаєш, що композиції загалом затягнуті, одні й ті самі мотиви повторюються величезну кількість разів, нових ідей загалом не багато, запозичення з класичної музики надто прямолінійні. Загалом, саме так цей альбом і потрібно слухати. Власної музичної цінності в ньому може й небагато, це не сольник Вая чи Сатріані, однак матеріал запам'ятовується й осідає в голові, причому зовсім ненав'язливо. Другий диск буде цікавий будь-якому шанувальникові творчості Мавріна, там є композиції різних років (1994-2004), вони ніяк не пов'язані з першою частиною альбому та між собою. На завершення представлений 10-хвилинний уривок з ефіру передачі "Залізна завіса" 2003 року.
