STRATOVARIUS

Не знаю точно, з якого моменту життя STRATOVARIUS перетворилося на телешоу, але підключившись якось до трансляції цього фінського аналога реаліті-шоу, я з подивом виявив, що половину музикантів, включно з Тімо Котіпельто, списано в утиль, а сам великотілий бос Толккі затяжно й гучно переживає кризу середнього віку. Крім того, в попередніх серіях, як я зрозумів, мелькала істота сварливої статі, яка за неповний квартал встигла зростити колючий сукулент (пардон за каламбур!) розбрату всередині гурту, розсварити інтернаціональну спільноту дельфінофілів і зробити рекордний трафік таблоїду Blabbermouth.net. В розладі почуттів висмикнув телевізор із розетки. Увімкнув через пару місяців — олд-крю в зборі, новий диск не за горами, юзери насторожено чухають потилиці, з побоюванням читаючи про заплановані «радикальні зміни». Чи не зарано? Я очікував щонайменше ще 25 ножових поранень у голову та скандалу на гомосексуальному ґрунті. Втім, на шляху до чорно-золотої самозванки музиканти таки дали привід пошурхотіти журналістським олівцям — коли політруки з Sanctuary, тремтячи за свої бюджети, зажадали прибрати з альбому пісню "Hitler". Окрім прометеївської назви, композиція була нашпигована семплами з живих PR-акцій фюрера. Не в брову, як кажуть, а в око. Після недовгої ідеологічної війни творче начало програло началу комерційному — затихлого головаря Третього Рейху сховали за нейтральну вивіску "Gotterdammerung (Zenith Of Power)". І ось, на початку вересня злощасний "Stratovarius" побачив світ — материй, грамотний у всіх відношеннях диск, із м'якою хард-роковою мелодикою та нескінченними титрами на вкладці. Перша пісня — "Maniac Dance" — втілила собою ті самі «радикальні зміни», яких так боялися давні прихильники гурту. Вона повільніша, електронніша за традиційні «стратоварі». Вона просто інша — однак якщо на однойменному синглі їй було саме місце, в альбом вона вписується аби як. Починаючи з "Fight!!!", впевненість у тому, що "Maniac Dance" — просто баг дископресувальної фабрики, від пісні до пісні лише зростає. Далі — звичний і знайомий STRATOVARIUS, із уже трейдмарковим хвацьким мінором у приспівах та іншими знайомими ходами. Приємний тенор на тлі солодких віолончелей у "Back To Madness" — зайвий ліричний плюс. Переробка фінської народної пісні "The Land Of Ice And Snow" — вище за всілякі похвали. Однак затягнута прямолінійність злощасної "Gotterdammerung", копійчаний пафос "United", навмисна м'якість "Fight!!!" (що програє «в суху» однойменній речі від GAMMA RAY) — все це нагадує, що часи стовідсотково хітових альбомів минули. Мабуть, із фюрером на бек-вокалі цей диск звучав би цікавіше.